Євген Плужник

Вірші

142 вірші за абеткою

А

А він молодий-молодий…
Ах, флейти голос над рікою…
Ах, яка це невгамовна пташка…

Б

Блакитний безум! Море підо мною…
Був це хлопчик лагідний і тихий…

В

Ваш такий наївний погляд…
Вашу карту бито! — Звичним рухом…
В гімназії, де я кінчав науку…
Вечоріє. Мла стає на морі…
Вже одспівали по дорогах гарби…
Вирує море. Кожен дальший вал…
Від берегів дзвінкої Брамапутри…
Вікно в садок, тож пахощі зела…
В листопаді, місяці тихім…
Вона зійшла до моря. Хто вона…
Впало — ставай до стінки…
Все більше спогадів і менше сподівань…
Вчись у природи творчого спокою…
Вчора над містом летіли гуси…

Г

Гладкого Панчо (прошу вас, не Панча)…

Д

Даремно шукаю розради…
Дві паралелі, два меридіани…
Де ви тепер, давно змужнілі…
Де забарився ти, вечоре милий…
Де коноплі були, — батарея…
День відшумів. Померхли в далині…
Дивлюсь на все спокійними очима…
Дикий сон мені щоночі сниться…
Дівчинку здибав колись маленьку…
Для вас, історики майбутні…
Долі моєї ціна…
Душе моя! Ти знов стоїш на грані…

Є

Є острови, яких нема й на мапі…

З

За давнини якийсь дикун незнаний…
Здається, знову буде недорід…
Знаю, сіренький я весь такий…
Знесилений, німий, бездушний майже…
Знов за вікном осіння тиха мжичка…
Знов на сторінках ранні тіні…
Зустрів кулю за лісом…
Зціпив зуби. Блідий — блідий…

І

І вийшов на поле, а поле — мертве…
І ось ляжу, — родючий гній…

Ї

Їх меншає — я знаю тільки двох…

К

Каменя один приділ — лежати…
Коли надходить вересень злотавий…
Косивши дядько на узліссі жито…
Критики, навчаючи поета…

Л

Линяють фарби… Нишкнуть голоси…
Люблю в уяві декілька сторінок…

М

Мабуть дуже йому боліло…
Майже рік сиджу, мов кріт, на хуторі…
Мале хлоп'я, доки старенькій няні…
Минають дні… Минають літа…
Минувшину вивчавши, зрозумів…
Мишвою, тліном і сновійним чимось…
Місток замшілий і хисткий…
Місто мале… Місто мале. На дзвіницю злізти…
Мовчи! Я знаю. За всіма словами…
Морський орел, шугаючи все вище…
Мрії від серця відтяв…
Мудрість мудрих… Мудрість мудрих… За гріх який…
Мудрості не вивчитись чужої…

Н

Над морем високо… Над морем високо, на непорушній скелі…
Надходить дощ. Шумлять бліді берези…
Напишеш, рвеш… і пишеш знову…
На поле вийшов, — зомлів…
На хуторі, як у в'язниці, тихо…
На широкім ведеться світі…
Немає сумніву: мені щораз нудніше…
Нехай комусь судився довший…
Не чуючи перебирала ти…
Ні словечка йому не сказав старий…
Ніч… а човен — як срібний птах…

О

Обутріло. В неяснім сірім світлі…
Одірвались від днів слова…
Одноманітно і звичайно…
Ой, гудуть, дзвенять міцні вітрила…

П

Падає з дерев пожовкле листя…
Папірос кому! Папіроси…
Перегорни дві-три сторінки в гіді…
Передчуттям спокою і нудьги…
Питалась ласкаво, — чом, синку, ти зблід…
Під вітром вгинаючи лінії прості…
Плакала вона… Натомлену спину…
Подолано упертість Ізабелли…
По-осінньому хмари пливуть…
Попоїм, посплю… Щасливий ніби…
Порожній берег моря… Вал шумкий…
По той бік пристрасті народжується ніжність…
Прекрасен світ вночі…
Притулив до стінки людину…
Пропало сіно! Тільки покосили…

Р

Ракетою піднісся і упав…
Річний пісок слідок ноги твоєї…
Розгорну ввечері атлас Петрі…
Розминувся зі мною сон…
Розпочинає дні гудок о шостій…

С

Синє море обгорнули тумани…
Сідало сонце. Коливалися трави…
Сіра мжичка за вікнами… Сіра мжичка за вікнами. Ніч… Кімната…
Сірі вулиці… Тихі кури…
Стала ніч над горами. Затока…
Стережися неба нічного…
Суди мене судом твоїм суворим…
Суха й тендітна лінія плеча…
Сьогодні день, здається, перший влітку…

Т

Там, де полягли вони за волю…
Там, унизу, і море, і сади…
Тепер мене хвилює мало…
Тепер на півночі горять сніги…
Торгуємо усім, чим тільки можна…
Туман стіною… Туман стіною. Часом загуде…
Тут пишний храм стояв колись, а нині…

У

У дужих дні — немов слухняна глина…
Уже вечірні довшають розмови…
У кипінь хвиль занурюючи носа…
Уночі його вели на розстріл…

Ф

Фрідріху, чим не Орфей ти…

Х

Хай чужина комусь вбирає очі…
Хмари ці, такі безформні…
Ходить… все ходить… Забувшись. Забутий…

Ц

Цвітуть думки, а на слова скупіше…
Це закон: замруть червоножили…
Це снилось?.. На тихім світанні…
Цілий день якийсь непевний настрій…

Ч

Четвертий день гарячий суховій…
Читаю Сінклера й ходжу на Біржу Праці…
Чіткіші лінії і фарби спокійніші…

Щ

Щасливого дня, проминувши атоли…
Ще в полон не брали тоді…
Щодень все глибшає свідомість…
Що менше слів, то висловитись легше…
Що не збулось? І от пливуть літа…
Що серця рано дізнані утіхи…

Я

Я знаю…
Я знов на хуторі… Я знов на хуторі. Шовковий шум гаїв…
Яка нудьга мережити рядки…
Як він спустів, садок, де я колись…
Як все живе, течуть піски пустелі…
Я натомився вічно знати…
Я — як і всі. І штани з полотна…