Від берегів дзвінкої Брамапутри…

Від берегів дзвінкої БрамапутриДо Інда тихого й на північ, де Пенджаб,Ніхто не скаже просто Зороаб,Але побожно — Зороаб Премудрий.

Він був мудрець всім мудрецям на диво,Навчав-бо щастя, і навчати вмів, —Хто в ту науку вдатися насмів,Тому велось довільно та щасливо.

Та раз, коли, стомившися над міру,Він спочивав десь з учнями в гурті,Крізь сон почув, як, не поснувши, тіПровадили собі розмову щиру

Про те, який-то, мабуть, він щасливий,Коли навчає щастя, — не дармаВід слів його щасливіє юрма,Мов води Гангові повнішають від зливи!

Тоді, зідхнувши, він сказав: — Дурні ви!Де-ж бачили ви вчителів таких,Які-б того навчали, що для нихВідоме добре?