Вона зійшла до моря. Хто вона…
Євген Плужник Вона зійшла до моря. Хто вона —Навіть самій їй байдуже віднині……Хіба ж не всі ми — єдності лунаВ скороминущій і пустій відміні?
Лінивий рух, — і ось під ноги лігПрозорий вінчик — кинута намітка,І на стрункім стеблі високих нігЦвіте жарка, важка і повна квітка —Спокійний торс, незаймано-нагий!
Спадає вал… Німують береги…І знову плеск… І затихає знову…То пальцями рожевої ногиВона вгамовує безодню бірюзову.
І відкрива обійми їй своїЦя велич вод, усім вітрам відкрита, —Здається, повертає АфродітаУ білий шум, що породив її!
Видання 1948 року
Текст за виданням: Рівновага, Авґсбург: Друк Антона Білоуса, 1948. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Діаспоріана.