Тепер мене хвилює мало…
Євген Плужник Тепер мене хвилює малоВсе те, що замкнено в слова;Не зап'яніє, як бувало,З дзвінкої фрази голова.
Ні, все частіш кортить мовчатиПід шелест чуваних розмов,І вірш, нудьгуючи, початийЗабути й не кінчати знов…
Бо що тоді слова готові,Коли сприймаєш без кінцяВсе те, що не дається мовіЙ не потребує оливця?
Видання 1927 року
Текст за виданням: Рання осінь, Київ: „Маса“, 1927. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.