Питалась ласкаво, — чом, синку, ти зблід…
Євген Плужник Питалась ласкаво, — чом, синку, ти зблід?А слів не знайшовІ промовчав. — На північ, На південь, На захід, На східНад трупами вигуки вовчі!
Безсило повіки на очі впадуть, —Старечі до рук моїх губи… А бачу, — Безкрайя скривавлена путь… І трупи! І трупи…
— Матусю! Хто очі мені замінив?Всміхнеться, щоб сліз не побачив…Сама — до вікна, до неораних нив — І плаче…
Далеке майбутнє! скривавлену митьЯкими житами засієш? … Ой, мамо! Чого це так серце болить, Що й ти не зігрієш!
Видання 1926 року
Текст за виданням: Дні, Київ: Глобус, 1926. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.