Річний пісок слідок ноги твоєї…
Євген Плужник Річний пісок слідок ноги твоєїІ досі ще — для мене — не заніс…Тремтить ріка і хилиться до неїНа тому березі ріденький ліс…
Не заблукають з хуторів лелеки, —Хіба що вітер хмари нажене…О, друже мій єдиний, а далекий,Який тут спокій стереже мене!
Немов поклала ти мені на грудиДолоні теплі, і спинилось все:І почуття, і спогади, і люди,І мертвий лист, що хвилями несе…
Немов ласкаві вересневі феїСпинили час, — і всесвіт не тече…І навіть цей слідок ноги твоєїВже не хвилює серця і очей…
Бо я дивлюсь і бачу: все навікиНа цій осінній лагідній землі,І твій слідок малий — такий великий,Що я тобі й сказати-б не зумів!
Видання 1927 року
Текст за виданням: Рання осінь, Київ: „Маса“, 1927. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.