Щасливого дня, проминувши атоли…
Євген Плужник Щасливого дня, про́минувши атоли,Я став на найдальшім з усіх островів,І древній дикун, шоколядний і голий,Мене на узліссі священнім зустрів…
І довго ми йшли з ним, все вище, все вгору;Аж доки той острів під ноги нам ліг —Прекрасний уламок того світотвору,Що знаний з казок і незнаних ще книг.
На вітах веселі гойдалися мавпи,Чіпкими хвостами керуючи літ(Я хисту такого ніколи не мав би,Хоч би й народивсь перед безліччю літ!)
Приходили звірі, ласкаві і милі(Які? — всі учені сказать не змогли б!),І тихі на берег виносили хвиліБарвистих, мов квіти, небачених риб;
Хилились під ноги нетоптані трави…І тут пам'ятаю… так, наче крізь сон:На древі пізнання трикутник яскравий —Плакат „Не топтати газон!”
І згодом, вже стоячи знову на бригу,Що навіть для віршів давно застарів,Я сумно дивився в ту згорнуту книгу,Де зник цей найкраший з усіх островів!
Видання 1948 року
Текст за виданням: Рівновага, Авґсбург: Друк Антона Білоуса, 1948. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Діаспоріана.