За давнини якийсь дикун незнаний…

За давнини якийсь дикун незнаний,Жрець і мисливець, воїн і поет,Колись зробив собі з копитця ланиВід мар нічних надійний амулет.

Коли різьбив невправною рукоюУламок рогу, чи гадав про те,Що на дозвіллі працею такоюСвої часи з прийдешніми сплете?

Що десь, в якімсь нечуванім столітті,Властитель моря і земель шукач,Конкістадор блукатиме по світіПід регіт бур і щогли тихий плач,

І приведе уламки бригантиниДо островів — могили дикунів,Де змив норд-ост з берегової ріниНавіть сліди давно-минулих днів!

І вірний звичці золота шукатиЗ землі підніме кільки камінців, —І заблищить той амулет строкатийВ його вітрами пещеній руці!

А цей еспанець, взявши до кешеніНужденний спадок віри дикуна,Чи покладав, що в нім первісний генійНа всі віки прийдешні залуна?

Що вже онук його в Кастільї рідній,Забувши славу славлених подій,Не раз забуде і державні злидні,В той амулет втопивши погляд свій…

А далі пройде той дикунський витвірДесятки рук, кільки країн і міст, —Такий змістовний у різьбі нехитрій,Такий безсмертний, як і творчий хист!

Алхемик темний, бакаляр учений,Пустун-маркіз і мудрий антиквар,Столиця світу, Темзи, Шпре і Сени —Всім амулет надхне глибоких чар!

А потім десь засне на оксамитіВ музеї тихім, — задхлім і нуднім —

Аж доки час докотиться до мити,Коли поет нахилиться над ним,

І весь в думках, коли вже й слів немає,Мов попливе якимсь блакитним сномКудись туди, де щось його єднаєЗ тим невідомим темним дикуном!