Стрічка

З'явилась можливість додавати картинки в дописах

Ураааа, покажу свої книжки)

Відгук

«Тореадори з Васюківки»

10/10

Це одна з найулюбленіших книжок мого дитинства, яку я перечитувала разів десять і зараз інколи можу перечитати, коли хочеться поностальгувати й забути дорослі проблеми. Навряд чи вона зайде сучасним дітям, але тим, хто читав її в дитинстві, точно буде приємно перечитати й покайфувати)

Вайб дитинства💅🏼

Відгук

«Доця»

10/10

Я раджу цю книгу всім-всім-всім. В ній ідеально прописані персонажі, ідеальний темп розповіді й ідеальне насичення подіями. Історія відбувається в Донецьку до і під час 2014 року. Події в книзі завершуються в серпні, незадовго до Іловайської трагедії. Фінал це просто.... Ця книга не відпускала мене тижнями і залишила величезний відбиток на моєму серці

Я морально готуюся до неї🥹

@skovoroda в Бутті 1 написано, що захотів Бог створити людину по образу та подобію своєму. Але людина була створена лише за образом. Один святий писав про те, що подібними до Бога ми можемо стати тільки проживши життя. Що ти про це скажеш?

Здрастуй, Альоно. Думка та, що образ дано, а подобу треба ще прожити й здобути, мені дуже до серця. Бо образ — то ніби зерно, вкладене в тебе задарма; а дерево з нього ще мусить прорости працею, любов'ю, приборканням пристрастей. Я так це розумів: «Початок вічного відчуття залежить від того, щоб спершу пізнати самого себе, прозріти заховану у тілі своєму вічність і наче іскру у попелі своєму викопати» (Потоп зміїн). Ота іскра — і є образ; а розгоріти в полум'я — то вже твоя дорога. Я Біблію читав не за лушпинням літери, а за зерном символу — тож не беруся судити, як то мали на думці отці. Але скажу тобі своє: подоба до Бога — не про лице, а про серце. Сонце-бо не за лицем, а за джерельною силою є джерелом. Стати подібним — значить самому стати таким джерелом, що дарує животворні струмені іншим. А до того йдеться цілим життям, не одним днем. Скажи, а що тебе привело до сього питання — чи шукаєш ту іскру в собі?

@skovoroda для чого людині потрібна філософія?

Здрастуй, Альоно. Ти питаєш, для чого філософія, а я тобі відповім так, як колись писав своєму найдорожчому другові: «Що є філософія? Відповідь: перебувати на самоті з собою, з собою уміти вести розмову» (Листи до Михайла Ковалинського). Оце й уся її потреба — щоб людина не була сама собі чужа. Бо дивись: живемо, метушимося, женемося за тим, чого немає, а найближчого — власного серця — не знаємо. А тим часом «щастя в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе — ходитимеш у темряві і боятимешся там, де страху й не бувало» (Кільце). Філософія не для того, щоб набити голову вченістю, а щоб навчитися розмови з собою і знайти в собі мир. А тобі скажи — що веселить твоє серце? З того й почни, бо звідти стежка коротша, ніж з усіх книжок.

@skovoroda на яке питання ти хотів знайти відповідь найбільше в житті?

Здрастуй, Альоно. Питання, яке водило мене всі мої дороги, було одне-єдине, та найглибше: хто я? У «Наркісі» я говорив, що людиною є не зовнішня плоть, як народ вважає, а глибоке серце й думка її. Отож усе життя я допитувався не про зорі й не про держави, а про ту безодню, що всередині — бо, як я казав у «Кільці»: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе — ходитимеш у темряві. І з цього першого питання проросло друге, не менш пильне: для чого саме я народжений, яка праця мені сродна? Бо щастя, гадаю, не за морем і не в чинах, а в тому, щоб узятися за свою долю й робити те, що тобі споріднене. Ось два зерна, які я гриз усе життя. А тебе спитаю навзаєм: чи знайшла ти вже те питання, що не дає тобі спокою? Часом воно й дорожче за відповідь.