Інше · Українці
Парубок, що втопив джуму
Джума сідає бідному парубкові на плечі й велить носити її від села до села, а він стрибає з нею у воду, щоб урятувати рідне село
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Пастухи вигнали коні на ніч. Багацькі сини позакутували голови сіряками й поснули, а бідний парубок спершу проказав увесь «Отче наш» і лише тоді ліг. Уночі прийшла смерть, що звалася джумою, вилізла на нього й звеліла: «Неси мене до онтого села!» Він поніс її і бачив, як у тому селі всі люди повмирали. Так було й у другому селі. Тоді джума сказала: «Неси мене ще до цього села». А там жили його родичі, і парубок знав, що там усі помруть. Джума пообіцяла: «Усі люди помруть, лише ти лишишся». Та парубок журився: що ж він робитиме сам? Дорога йшла через воду, і він довго ходив понад берегом, шукаючи, як її позбутися. Нарешті дійшов до глибокого виру, сказав: «Га, так!» — і скочив. Сам утопився і джуму втопив.
Записав В. Левинський у липні 1906 р. в Доброгостові Дрогобицького повіту від Михайла Баб'яка.
Дійові особи1
Ще міфи132
Джерело
1912 Володимир Гнатюк. Етноґрафічний збірник. Т. 33: Знадоби до української демонольоґії. Т. 2, вип. 1, Т. 2, вип. 1, № 556, с. 228. Скан ↗