Інше · Греки Причорноморʼя
Могили кіммерійських царів над Тірасом
Знать кіммерійців воліла полягти у взаємній січі, ніж тікати від скіфів, — і народ поховав їх над Дністром
Названий у давніх текстах: літописах і договорах X–XIII ст. або в античних і ранньосередньовічних авторів.
Третю розповідь про прихід скіфів Геродот уважав найправдоподібнішою; за його словами, її однаково переказували і греки, і варвари. Кочові скіфи, яких в Азії тіснили масагети, перейшли ріку Аракс і рушили в країну кіммерійців. Кіммерійці зібралися на раду й розділилися: простий люд вважав, що не варто ризикувати життям за саму землю, і хотів відійти, а царі вирішили боронити батьківщину.
Ніхто нікого не переконав. Царі не захотіли тікати з народом: вони згадували, як щасливо жили, і передбачали лиха вигнання, тож воліли лягти мертвими у своїй землі. Тоді вони поділилися на два рівні загони й билися між собою, доки всі не полягли. Народ поховав їх над рікою Тірас (Дністром), де, за Геродотом, їхні могили видно й досі, і пішов із краю, а скіфи зайняли порожню землю.
На памʼять про кіммерійців, пише Геродот, у Скіфії лишилися Кіммерійські мури й Кіммерійська переправа, край Кіммерія й Кіммерійська протока.
Ще міфи132
Джерело
440 до н. е. Геродот. Історія, кн. IV «Мельпомена» (за виданням: Herodotus, with an English translation by A. D. Godley. Vol. 2. Loeb Classical Library, 1921), Кн. IV, 11–12; с. 211–213. Скан ↗