Інше · Українці
Ніч після розлуки: чорти пасуть вівці на полонині
Першої ночі після того, як вівці зійшли з полонини, там «вівчарюють» чорти, і легінь, що пішов туди на заклад, ледве втік
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Молодий і старий побилися об заклад: у ніч після розлуки, коли вівці вже зійдуть із полонини, молодий мав піти туди й принести з покинутої полонини зубець. Легінь пішов і, крадучись, почув, як хтось гукає: «Ци! Вирррь! Ходи, хлопче, на струнґу! Обганяй вівці в кошару! Полощи ґелети! Онде кульгава лишилася, піди прижени!» Там говорили так, наче вівчарі. Легінь таки підійшов. Той, кого не годиться називати, подав йому зубець і ще й замахнувся ним над хлопцем, а той за одним духом опинився там, звідки вийшов. Бо тієї ночі, коли вівці зійдуть і людей на полонині вже немає, «вони» роблять усе те, що пастирі робили ціле літо.
Записав А. Онищук 1908 р. у Зелениці Надвірнянського повіту від Петра Онуфрака.
Дійові особи1
Ще міфи132
Джерело
1912 Володимир Гнатюк. Етноґрафічний збірник. Т. 33: Знадоби до української демонольоґії. Т. 2, вип. 1, Т. 2, вип. 1, № 67, с. 22. Скан ↗