Інше · Українці
Мерці говіють у церкві: рідна мати й хрещена
Дівчина зайшла вночі в церкву, де говіли мерці; рідна мати хотіла її з'їсти, і втекла вона, розповідаючи, як важко зробити сорочку
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Дівчина вийшла з хати й побачила, що в церкві світиться. Зайшла, а там говіють мерці. Її хрещена мати шепнула: «Іди, дочко, швидше, бо як угледить тебе рідна мати, то з'їсть». Дівчина втекла. А до другої дівчини, що теж зайшла на світло, підійшла рідна покійна мати й спитала: «Що тобі, дочко, найважче?» — «Найважче мачусі годити та сорочку робити». — «А як же тобі важко сорочку робити?» Дочка почала розповідати: посіяти коноплі, пополоти, побрати, посушити, помолотити, помочити, потерти, пом'яти, попрясти, посновати, у бердо кидати, виткати, вибілити, пошити й надіти. А сама тим часом ішла задки, і матері здавалося, що вона стоїть і розмовляє. Так дійшли до хати, дівчина вскочила в сіни й засунула двері. «Ну, щастя твоє, а то б я тебе з'їла», — сказала мати. «Чого б вона її їла?» — «Так дуже зраділа, що побачила».
Тут же записано, що в Жеведі на другому тижні посту буває «глухий тиждень». Тоді не говіють і в церкві не правлять, бо в церкві говіють мерці й правити небезпечно.
Дійові особи1
Ще міфи132
Джерело
1900 Борис Грінченко. Из уст народа: малорусские рассказы, сказки и пр., № 166, 168, с. 130–132. У Полудне →
