Інше · Українці
Сусід кличе мерця на Святвечір
Чоловік пообіцяв покликати померлого сусіда на Святу вечерю — і прийшли всі мерці з цвинтаря, вмочаючи мізинці в миску з водою
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Двоє сусідів дуже любилися й домовилися: хто помре раніше, того другий покличе на Святу вечерю. За кілька тижнів один помер. На Святвечір другий пішов на цвинтар: «Сусіде любий, побратиме, будь ласкав, прийди на Святвечір до мене». Йдучи назад, він засумував. Ксьондз спитав, чому, і, почувши, сказав: «Що ж ти зробив? Та де ж ти здужаєш усіх мерців наситити?» І порадив поставити на стіл миску води, а самому сісти на піч і нічого не озиватися.
На Святвечір сусід поставив миску води й виліз на піч. Незабаром почали сходитися ті, кого він покликав, — цілою хмарою, аж у хаті зашуміло, і кожен умочав мізинець у воду. Наостанку прийшов той сусід, умочив палець і сказав: «Сусіде, маєш велике щастя, що так зробив, бо інакше ти був би нам не наситив, і ми були б і тебе наостанку з'їли». Сказав і пішов, і більше його не було.
Записав Володимир Левинський 1902 р. в Ясениці Сільній Дрогобицького повіту від Івана Багрія.
Дійові особи1
Ще міфи132
Джерело
1904 Володимир Гнатюк. Етноґрафічний збірник. Т. 15: Знадоби до галицько-руської демонольоґії, № 232, с. 135–136. Скан ↗
