Інше · Українці
Баранець, якого не втопиш
Страх у подобі баранця щоночі скаче на припічок; господар топить його в криниці, а вдома баранець уже чекає на нього
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
В одній хаті щоночі страшило: якийсь баранець вискакував на припічок і знову зіскакував на долівку, дрочачись із людьми. Господар порадився з жінкою й вирішив його втопити. Другої ночі він упіймав баранця в мішок, заніс до криниці й висипав у воду. Там щось сплеснуло, наче руками заплескало. Господар радісно пішов додому, гадаючи, що тепер матиме спокій. Та вдома баранець уже сидів на припічку, лагідно дивився на нього й схиляв голівку набік: опинився в хаті швидше, ніж сам господар. Відтоді чоловік його більше не чіпав, бо зрозумів, що нічого йому не вдіє.
Записав О. Дерев'янка 1903 р. у Будзанові Теребовельського повіту від Андруха Стеція.
Дійові особи1
Ще міфи132
Джерело
1912 Володимир Гнатюк. Етноґрафічний збірник. Т. 33: Знадоби до української демонольоґії. Т. 2, вип. 1, Т. 2, вип. 1, № 280, с. 109. Скан ↗