Інше · Українці
Розмова двох вогнів
Вогонь скаржиться сусідові, що господиня мете його брудним віником і не дає їсти й пити, і кличе «погуляти» — тієї ночі хата згоріла
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Вогонь шанують як святиню: кожна господиня мусить обходитися з ним шанобливо, замітати його чистим віником, хрестити, ставити біля нього горщик із водою й поліно, щоб він мав що їсти й пити. «Ми шануємо вогонь, як Бога; він наш дорогий гість. Він як розсердиться й візьме, то другому вже того не дасть». На підтвердження розповідають підслухану розмову двох вогнів, з яких один мав нешанобливу господиню: «Слухай, брате, ходім до мого хазяїна та погуляймо. Моя хазяйка замітає мене задрипаним віником і не дає мені ні їсти, ні пити». Кажуть, що невдовзі все господарство тієї жінки знищила пожежа. Тому й тепер про погорільцю кажуть: певно, зневажала вогонь, і він їй помстився. У Зелениці на Надвірнянщині А. Онищук записав той самий сюжет (Гнатюк, Знадоби, II, № 464): одна ватра скаржиться другій, що її топчуть ногами й гасять, і тієї ж ночі хата згоріла.
Записано в Литинському повіті (експедиція П. Чубинського).
Ще міфи132
Джерело
1872 Павло Чубинський. Труды Этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край. Т. 1, вып. 1: Верования и суеверия. Загадки и пословицы. Колдовство, Т. 1, вип. 1, с. 44–45. Скан ↗