Мандруй епохами
Епохи української літератури
Дванадцять епох — дванадцять годин: від перших літописів до XII, полудня, тобто сьогоднішньої літератури. Сонце на циферблаті стоїть на вашій годині; гортайте — і годинник піде за списком. Кружечок біля доби — її історія за хвилину.
Афішами-
I до 1483
Давнина й Середньовіччя
Від античних свідчень про Північне Причорномор'я до кінця XV ст. Найдавніший пласт — постать скіфського мудреця Анахарсіса (VI ст. до н. е.), якому античні автори приписували вислови й листи. Власне писемна література починається після хрещення Русі 988 року: перекладна візантійська книжність, проповіді, житія, літописи («Повість минулих літ»), «Повчання» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім». Після занепаду Києва (XIV–XV ст.) — «переходова доба» за Чижевським.
Нестор Літописець, Володимир Мономах, Іоанн Грішний, Анахарсіс Скіфський 6 творів · 5 авторів
-
II 1483–1599
Ренесанс і Реформація
Кінець XV — XVI ст.: українські землі у складі Литви й Польщі, поширення гуманістичної освіти, друкарства й книжності церковнослов'янською, «простою» руською, латинською й польською мовами. Ранні гуманісти — Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський; Пересопницьке Євангеліє, Острозька Біблія (1581), полемічна література Івана Вишенського.
Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Іван Федорович, Іван Вишенський 10 творів · 8 авторів · 2 картини
-
III 1600–1797
Бароко
XVII–XVIII ст. — національний стиль українського бароко: ускладнена форма, емблематика, контрасти, поєднання релігійного й світського. Доба Києво-Могилянської академії, шкільної драми й вертепу, проповіді, барокової поезії Івана Величковського, козацьких літописів (Грабянка, Величко) та філософії й поезії Григорія Сковороди.
Григорій Сковорода, Пилип Орлик, Григорій Грабянка, Георгій Кониський 16 творів · 7 авторів · 29 картин
-
IV 1798–1839
Становлення нової літератури
Від виходу «Енеїди» Котляревського (1798) — першої книжки новою українською літературною мовою на народній основі — до «Кобзаря». Бурлеск і травестія, сентиментальна проза Квітки-Основ'яненка, перші драми («Наталка Полтавка»), байки Гулака-Артемовського й Гребінки; наприкінці — харківські романтики й «Русалка Дністрова» (1837).
Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Микола Гоголь 6 творів · 3 автори · 15 картин
-
V 1840–1856
Романтизм
Від «Кобзаря» Шевченка (1840) — доба, коли українська література стає голосом нації: поезія Шевченка, Кирило-Мефодіївське братство, історична проза й публіцистика Куліша й Костомарова; пізній етап — журнал «Основа» (1861–1862).
Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш 21 твір · 2 автори · 25 картин
-
VI 1857–1894
Реалізм і народництво
Від «Народних оповідань» Марка Вовчка (1857) — соціально-психологічне зображення народного життя й служіння народові як обов'язок письменника: проза Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка, Бориса Грінченка, драматургія театру корифеїв (Кропивницький, Старицький, Карпенко-Карий). Панівний напрям другої половини XIX ст.
Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Марко Вовчок 37 творів · 15 авторів · 137 картин
-
VII 1895–1916
Ранній модернізм
Кінець XIX — 1910-ті: відхід від народницького реалізму до суб'єктивності, психологізму, філософської й естетичної проблематики. Ольга Кобилянська, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Микола Вороний, Олександр Олесь, Володимир Винниченко; осередки — «Молода муза» у Львові й «Українська хата» в Києві. Завершується поколіннєвою зміною 1913–1917 років (смерть Коцюбинського, Лесі Українки, Франка; революція).
Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник 47 творів · 16 авторів · 87 картин
-
VIII 1917–1931
Революція і 1920-ті
Від Української революції до ліквідації літературних організацій: вибух видавничої справи, мистецькі угруповання й Літературна дискусія 1925–1928 років. Вершина українського модернізму й авангарду — Тичина, Хвильовий, Підмогильний, Куліш, Йогансен, Семенко, Зеров, Бажан, Яновський, Домонтович. Багатьох із цього покоління репресовано в 1930-ті.
Микола Хвильовий, Валер'ян Підмогильний, Павло Тичина, Микола Куліш 54 твори · 31 автор · 18 картин
-
IX 1932–1955
Тоталітарна доба й еміграція
Від постанови ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій» (1932) до смерті Сталіна й XX з'їзду. У радянській Україні — терор проти письменників, єдина Спілка письменників (1934) і канон соцреалізму; у Західній Україні до 1939 — Богдан-Ігор Антонич, Софія Яблонська, Ірина Вільде; в еміграції й повоєнних таборах DP — Маланюк, Теліга, Липа, Самчук, Багряний, Шевельов.
Іван Багряний, Улас Самчук, Богдан-Ігор Антонич, Олена Теліга 45 творів · 20 авторів · 2 картини
-
X 1956–1984
Відлига й застій
Хрущовська «відлига» відкрила шлях поколінню шістдесятників (Костенко, Симоненко, Вінграновський, Драч, Гр. Тютюнник, Валерій Шевчук, Дзюба, Сверстюк); після арештів 1965 і 1972 років — «застій», дисидентство й табірна поезія Василя Стуса. Паралельно — історичний роман Загребельного й Іваничука, «химерна проза», еміграційна Нью-Йоркська група.
Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Олесь Гончар 36 творів · 31 автор
-
XI 1985–2013
Перебудова й незалежність
Від перебудови й перших неформальних літературних гуртів (Бу-Ба-Бу, 1985) до Революції гідності. Повернення забороненої спадщини, незалежність 1991 року, свобода від ідеологічного канону, карнавальний «бунт» і постмодерна гра 1990-х, нова проза 2000-х: Андрухович, Забужко, Іздрик, Жадан, Ульяненко, Матіос, Шкляр.
Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Марія Матіос, Кость Москалець 30 творів · 16 авторів
-
XII з 2014
Сучасна література
Від Революції гідності й початку російсько-української війни (2014), з повномасштабним вторгненням 2022 року як новою межею всередині доби. Війна, пам'ять і свідчення стають центральними темами; поряд із прозою Жадана, Софії Андрухович, Артема Чеха — поезія військових і загиблих авторів (Максим Кривцов).
Сергій Жадан, Софія Андрухович, Артем Чех, Тетяна Малярчук 44 твори · 36 авторів