Інше · Українці
«Що ти — те й я»: чоловік, що пішов з опирем до молодят
Чоловік на цвинтарі відповідав опиреві «що ти — те й я», ходив із ним до молодят, а наостанку не поліз у гріб першим
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Чоловік ішов коло Будзанівської башти на цвинтар і зустрів мерця-опиря. «Ти хто такий?» — питає опир. «Те, що й ти». — «А ти куди йдеш?» — «Туди, куди й ти». — «Ну, то підемо обидва». Прийшли до хати, де спали молодята. Опир узяв на себе молоду, а чоловікові звелів пити кров із молодого, сам-бо ссав і ссав. Висмоктавши кров, опир підійшов: «Ой, ти щось помалу ссеш. Ще кров є». Покуштував і сам допив, а тоді: «Ходи зі мною».
Прийшли на цвинтар, а гріб відчинений. «Лізь», — каже опир. «Лізь ти перший, бо я ще не знаю, куди». Опир поліз — і в ту мить заспівав когут, гріб закрився, а чоловік лишився нагорі. Опир озвався з-під землі: «Ей, якби я був знав, що ти такий пташок!» Налякавшись, чоловік утік додому й розповів, що то опир висмоктав кров із молодят. Ксьондз відправив молебень, пішли на цвинтар, витягли опиря нагору, порубали сокирами на дрібні кавалки, закопали назад і забили осиковий кілочок у голову — і більше він не виходив.
Записав О. Дерев'янка 1902 р. в Будзанові Теребовельського повіту від Яндруха Стеція.
Дійові особи1
Ще міфи132
Джерело
1904 Володимир Гнатюк. Етноґрафічний збірник. Т. 15: Знадоби до галицько-руської демонольоґії, № 272, с. 162–163. Скан ↗
