Інше · Українці
Позика в чорта: «магай був!»
Бідняк позичив у чорта торбу грошей з дупла верби; за рік приніс борг, а позикодавця вже розірвали вовки — і гроші лишилися йому
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Працьовитий чоловік ніяк не міг розжитися, і сім'я пропадала з голоду. Тоді він вирішив піти до чорта по гроші. Колись чортів було багато: біля болота з купинами заввишки з людину, біля греблі, де гуркіт, у темному лузі. Чоловік подався Роменським шляхом, і назустріч йому трапився козак. Почувши, куди той іде, козак нагадав, що чортам треба віддавати душу. «Коли треба, то й віддам, аби жінка не сохла та діти не скавчали з голоду», — відповів чоловік. «Ну, то я саме той, кого тобі треба», — сказав козак. Він поліз у дупло верби й виніс торбу грошей: «Розживайся, а за рік щоб приставив. Підійдеш до верби, вдариш тричі києм і гукнеш: „Магай був!“ — я й вискочу». З тими грошима чоловікові все пішло в руку, і за рік він розвів таке господарство, що й не снилося. Зібрав гроші, прийшов до верби, гукнув, та вискочив інший чорт: той, мовляв, побіг у Батурин ковші відбирати. Зрештою прибіг другий, засапаний, і розповів, що першого на дорозі розірвали вовки. Чорти порадилися й сказали: «Не ми ці гроші наживали, не нам їх і брати. Неси назад та поживай сам — знать, тобі вони судилися».
Дійові особи1
Ще міфи132
Джерело
1900 Борис Грінченко. Из уст народа: малорусские рассказы, сказки и пр., № 132, с. 101–103. У Полудне →