ілюстрація в роботі
Нижчий дух · Села й шляхи
Чума
Також: джума
Багата пані в кареті, запряженій шісткою білих коней, що питає під вікном: «Чи є чума в домі?»
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Властивості
Чуму уявляли багатою панею, що їздить каретою, запряженою шісткою білих коней, а за нею біжать хорти. Під'їхавши до хати, вона питає під вікном: «Чи є чума в домі?» — і якщо хтось необачно відповість, що нема, там зараз хворіють і вмирають. Щоб відвернути її, з усіх хат виймали вікна: мовляв, тут ніхто не живе. Чума багата й хитра: розкидає по дорогах цінні речі й гроші, і хто підніме, той помре. На Поділлі, за записами Кольберга, вона їздить на високому возі серед мар і відьом, півні від неї хрипнуть, а собаки не гавкають; кого зустріне, той мусить нести її на плечах, куди скаже. Один чоловік скочив із нею в Прут, щоб утопити, але втопився сам, а чума полетіла в ліс і до села вже не вернулася.
Де шанували
Версії3
-
1872 Чубинський · С. 222 · Поділля
Літинський повіт: чуму уявляють багатою панею, що їздить у кареті, запряженій шістьма білими кіньми, з хортами; під вікном питає «а чи єсть чума в домі?», і хто відповість «нема», той захворіє й помре. Щоб відвернути її увагу, виймають віконні рами. Чума багата й хитра: розкидає по дорогах цінні речі й гроші, і хто підніме, той умирає.
-
1912 Гнатюк · С. XXXIX–XL
Гнатюк повторює запис Чубинського й додає за Кольбергом («Pokucie», III): на Поділлі чума їздить на високому возі серед мар і відьом, за нею летять сови й пугачі; силу має лише до Нового року; кого зустріне, той несе її на плечах; де махне хусткою, там усе падає неживе. Чоловік, що скочив із нею в Прут, утопився сам, а вона відлетіла в ліс.
-
1912 Гнатюк · № 556, с. 228 · Галичина
Доброгостів Дрогобицького повіту (записав В. Левинський 1906 р. від Михайла Баб'яка): смерть, що «джумою називається», сідає на плечі бідному пастухові, який перед сном помолився, і велить носити її від села до села; де він її принесе, там усі вмирають. Коли вона наказує нести себе до села, де живе його рідня, обіцяючи, що лишиться живий лише він, парубок стрибає з нею у вир — і сам гине, і джуму топить (див. міф «Парубок, що втопив джуму»).