Страх

1904 Гнатюк · № 23–170, с. 18–96 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби до галицько-руської демонольоґії», розділ «Страхи» (понад сто бувальщин 1895–1903 рр., найбільше з Бучацького, Снятинського й Жидачівського повітів; записували Гнатюк, О. Деревʼянка, А. Веретельник та ін.). Страх показується конем, що мчить за возом і сипле іскри, телям, кіньми, псом, що «росте», котом на черешні, вівцею, ягнятком, яке на возі стає важким, обертається чоловіком і регочеться: «Бідне ягнятко! Ха-ха-ха!», свинею, зайцем, індиком, гускою, весіллям, що їде просто на людину, бандою музик, панею, що купається в ставу, дівкою з волохатою рукою, що сідає на плечі. Страх водить людей манівцями (Онуфрія Куріп'яка по воді до чужого двору), їздить на плечах до перших півнів — скинути його можна, лише пригадавши, котрого дня був Святий вечір; бореться з тим, хто його викличе, загороджує дорогу. Від переляку люди хворіють, втрачають тяму, а дехто й умирає.

1912 Гнатюк · № 142–397, с. 71–152 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби до української демонольоґії», т. 2, вип. 1 (1912), розділ про страхи — близько двохсот бувальщин, найбільше з Далешева й Колінок Городенківського повіту (записував І. Волошинський 1910–1911), а також із Будзанова, Печеніжинщини, Жидачівщини, Рогатинщини. Порада: щоб не дістати страху, не озирайся вночі, а йдучи сам, думай: «Раз ся вродив, раз умирати буду». Страх тріщить на мосту й на плоті, меле жорнами, б'є лопатами в льоху, кидає в хату камінь, від якого шибка ціла, гасить свічку, засвічує лампу в замкненій хаті, стягає з людей кожух, зриває капелюх і шапку, перекидає вози, жене за саньми, гонить мокрим шматом, «пересновує» полотном так, що людина годину не може мовити. Він перекидається з котика в сучку, пса, свиню й довге біле полотно, росте й маліє, обертається стовпом — часом вогненним, що сипле іскри й регочеться, — світлом над болотом, у лісі чи на місці, де когось засипало, колесом із жару, бричкою з дзвінками, мішком на дорозі, клубком, вівцею, бараном, козою, що лізе на колиску чи на вишку, зайцем, когутом, гусаком, рибою, ропухою, чорною свинею, коровою, бугаєм, білим конем, самою головою, дитиною, «пів хлопа», паном, жандармом, попом у ризах, а раз — навіть святим Миколою; розплетеною чи голою дівкою, панною в капелюсі, що летить з лісу й пашить вогнем, чорною бабою на місці, де ховають повісельників, столом ізо свічками біля мосту чи нічним «дідьчим весіллям»; живе під мостами, коло криниць, у старих вербах, на місцях убивства, у стайнях, касарнях, садах і церкві; прибирає й подобу знайомого, якого насправді нема вдома. Хто вдарить страха, у того дерев'яніє рука чи болить голова тиждень, а стріляти в нього дарма — «на страха і кіл не поміг»; від переляку відбирає мову, буває, що людина й умирає. Частина бувальщин кінчається тим, що «страхом» виявився перебраний парубок чи пеньок. Окремо оповідачі з Далешева знають «планету» — невидиму нічну силу, добру чи злу: хто натрапить на нечисту планету, дістає каліцтво; вона залітає в пусту хату й лякає нових господарів, аж поки хату не посвятять і не відправлять парастаси.