Походження людей · Українці
Паничів син і смерть: «я беру царів і біскупів»
Панський син виїжджає з шаблею на смерть, що ходить його ґрунтом, а коли рука падає, пропонує їй шлюб — і падає з коня мертвий
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Панському синові сказали, що його ґрунтом ходить смерть. Однієї ночі він сів на коня й поїхав разом із хлопчиком, бо хотів знати, що то за смерть. Назустріч ішла смерть: кострубате бабисько з мітлою та рискалем. Паничів син вихопив шаблю й крикнув: «Чого ти, таке чудне, бридке й кострубате, по моєму ґрунту волочишся?» Смерть підійшла ближче. Він замахнувся мечем, щоб її порубати, але рука йому впала. Тоді він зрозумів, що смерть сильніша, і сказав: «Ласкава пані, бачу, що ти сильна, а я багатий і не маю жінки, то поберімося». Смерть відповіла: «Безумний чоловіче, ти ж знаєш, що я забираю царів, ксьондзів і біскупів. Якби хотіла, вибрала б собі когось із них. Я не мала чоловіка й не матиму». І він упав із коня мертвий, там його й поховали. Хлопчик повернувся додому й усе розповів: той хотів посміятися зі смерті, шукав її і знайшов.
Записав В. Левинський у липні 1906 р. в Доброгостові Дрогобицького повіту від І. Курія.
Дійові особи1
Інші пояснення15
Джерело
1912 Володимир Гнатюк. Етноґрафічний збірник. Т. 33: Знадоби до української демонольоґії. Т. 2, вип. 1, Т. 2, вип. 1, № 542, с. 224. Скан ↗