Смерть

1895 Грінченко · Вип. 1, № 51, с. 22–23 · Сіверщина

Новгород-Сіверський повіт (записи М. В. Рклицького): смерть починає з ніг, потім хапає за руки й голову, поре живіт, де сидить душа, і дає їй із пляшки зілля; випивши його, душа вилітає й сідає на образах, сміючись із тіла. Шість тижнів душа лишається в хаті (для неї ставлять воду й кладуть паляниці), а тоді йде митарствами; у дні поминань печуть млинці, і в їхній парі душа «париться».

1900 Грінченко · № 155–160, с. 118–126 · Сіверщина

Записи М. Чудновської з Вибель Чернігівського повіту (1898): смерть приходить жінкою, ділить із бідним наймитом обід і називає його братом, а потім обдаровує — окраєць хліба в нього не меншає, а розкидані по засіках зернята за ніч стають повними засіками жита. Біля хати, де вмирає дитина, смерть ходить і голосить, а тоді входить біла, як сніг, і мовчки виходить — і тієї ж години дитина вмирає. Показується також високою жінкою в білій сорочці, що на привітання лише голосно заголосить, або домовиною, що сунеться попід тином; коли вночі по вулиці щось голосить, як за мертвим, і йде на кладовище, чекають мору на дітей.

1900 Грінченко · С. 120–124 · Сіверщина

Варіант із Данини Ніжинського повіту (записав священник Петро Опевський, «Черниговские губернские ведомости», 1852, № 52), який передруковує Грінченко: смерть — стара кирпата баба; бідний чоловік, у якого вмирали діти, бере її за куму. За те, що не погордував нею, смерть відкриває йому знак: стоїть у ногах хворого — той видужає від самої холодної води, стоїть у головах — рятунку нема. Кум стає знахарем і багатіє, а коли сам злягає й бачить куму в головах, марно велить перевертати ліжко: смерть щоразу переходить до голови.

1902 Гнатюк · № 234–240, с. 31–40 · Галичина

Галицькі записи в Гнатюка: лицар, що поїхав шукати смерть, зустрічає суху, кострубату бабу з мотикою, косою й граблями: косою вона косить людей, як косар сіно, мотикою копає ями, а граблями загортає, і сміється, що її не треба шукати, бо вона сама приходить. У чотирьох варіантах «Смерть кумою» (Довгопіль Косівського повіту та ін.) бідний бере смерть за куму, бо вона «не зважає ні на бідного, ні на багатого», тоді як Бога відшиває за нерівність; смерть робить кума багачем або знахарем (стоїть у ногах — видужає, у головах — помре), а коли той забуває давати бідним обіцяну корову, приходить через сім літ і забирає його, хоч він і замкнувся в хаті. Коваль обманом замикає смерть у пляшці — і люди старіють, але не вмирають.

1904 Гнатюк · № 197–202, с. 114–117 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ «Смерть і хороби» (записи 1902–1903 рр. із Сільця Беньківського, Кам'янки-Струмилової й Русова). Смерть — стара суха баба з косою, яку бачить лише хворий; знахарка-«лийна» знає, де вона стоїть: у ногах — видужає, у головах — помре. Парубок, чекаючи вночі дівчину, бачив, як до панського покою пройшла жінка в білій плахті, загорнута з головою, — і за тиждень помер панів син. Біла паня пройшла по росі за річкою, піднялася вгору й полетіла, лишивши обсмалені сліди, — і почалася смертність. Перед смертю старої добродійки щось двічі дряпнуло по шибі, лишивши знаки, як від діаманта. До хат, де були малі діти, ходило й кликало дітей на ім'я нехрещене дитя — і діти вмирали, аж поки ксьондз не кинув йому клаптик зі свяченої стули. До хворого нотаря три ночі приходило щось шелестке й питало: «Чи вже?», а на третю відповіло: «Завтра о третій пополудні» — і саме тоді він помер.

1912 Гнатюк · С. XXXVIII–XXXIX

Гнатюк: смерть — стара суха баба з косою; стане в ногах хворого — видужає, у головах і махне косою — помре (Знадоби, I, 197); показується жінкою в білій плахті чи панею в білому, що обсмалює траву; дряпає по шибах або стукає й кличе на імʼя, і хто обізветься, той умирає. Найповніший опис — у легенді про лицаря й смерть із Хітарського збірника, де смерть перелічує свою «зброю»: косу, меч, пилу, серп, рискаль, мотику й мітлу.

1912 Гнатюк · № 539–545, с. 223–225 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 2, вип. 1 (записи 1904–1911 рр. із Тростянця Снятинського повіту, Вижниці, Нових Мамаївців на Буковині, Доброгостова Дрогобицького повіту, Бедриківців, Сорок, Колінок). Смерть подібна до старої худої баби з граблями, рискалем, косою й мітлою; смертей дві — одна приходить, коли вмирає старий, друга — нагла, випадкова; косою вона рубає, але знаку не лишає. Перед мором смерть сиділа на призьбі малою, мов десятилітньою, дівчинкою й жалісно стогнала, а вранці померло п'ятеро душ. На Буковині смерть просилася в чоловіка на нічліг, а він не пустив, — і через два тижні помер; люди кажуть, що тепер він ходить за нею селом і носить її полотно. Хвороба вечорами стукає у вікно й кличе господаря на ім'я — хто обізветься, до ранку вмирає (див. також міф «Паничів син і смерть»).