Арістей Проконеський: одноокі арімаспи й грифи, що стережуть золото

ППоет Арістей, син Каїстробія, із Проконнеса, охоплений Фебом (Аполлоном), дійшов до ісседонів. За ними, казав він, живуть одноокі арімаспи, за арімаспами — грифи, що стережуть золото, а ще далі — гіперборейці, чия земля сягає моря. Усі ці народи, крім гіперборейців, воюють із сусідами. Арімаспи витіснили ісседонів, ісседони — скіфів, а скіфи потіснили кіммерійців, і ті покинули свою землю над південним морем.

Про самого Арістея в Проконнесі й Кізику розповідали таке. Він зайшов до валяльні й помер. Валяльник замкнув майстерню й пішов сповістити родичів. Та один кізикієць заперечував, що щойно зустрів Арістея по дорозі до Кізика й розмовляв із ним. Коли родичі прийшли з усім потрібним для похорону й відчинили валяльню, Арістея там не було — ні мертвого, ні живого. На сьомий рік він з'явився в Проконнесі, склав поему, яку греки звуть «Арімаспеєю», і знову зник. А через двісті сорок років, за словами метапонтійців, Арістей з'явився в Італії. Він звелів поставити вівтар Аполлонові й поруч статую Арістея Проконеського, бо, мовляв, сам Аполлон прийшов до них, а він, тепер Арістей, тоді супроводжував бога у вигляді крука. Сказавши це, він зник, і метапонтійці за порадою дельфійської піфії так і зробили.

Геродот, «Історія», кн. IV, 13–15. Геродот зауважує, що оповідь Арістея про ці краї не збігається зі скіфською.