Велетні, люди й карлики: три покоління людські

ННа початку світу жили такі великі люди, що чорні хмари ходили в них під головами, а гори й долини були їм по коліна. Найгрубшого дуба вони вирвали б однією рукою, а сокиру подавали один одному через Дністер і Дунай. Косарі стояли на двох горах і передавали брусок із гори на гору.

Перед потопом з'явилися люди середнього роду й почали орати плугом. Велет, вертаючись здалека додому, взяв на одну долоню четверо волів, плуг і двох людей, приніс матері й показав: «Ади, мамо, які там у полі хробачки риють!» А мати сказала: «Віднеси, сину, назад, де взяв, бо то по нас будуть такі люди». Після потопу велетнів уже ніде нема, кажуть, хіба мальована велетова нога, бо цілої людини не намалюєш.

А по людях середнього роду буде третя порода, такі малі, як кукурудзяні качани, що дванадцятеро молотитимуть в одній печі. Кожне покоління менше за попереднє, і вже тепер буває, що син менший за батька. В іншому записі з Будзанова кажуть, що й Ной був такий малий, що мусив скакати, коли хотів когось ударити в пасок.

Той самий сюжет записала й експедиція П. Чубинського (т. 1, вип. 1, с. 212, 216) в Ушицькому, Літинському, Грубешівському й Луцькому повітах: велетні жили лише до потопу; допотопний чоловік знайшов у полі плуг із шістьма волами й орачем, приніс усе на долоні батькові й спитав, що це за черв'ячки, а батько пояснив, що після них на землі будуть саме такі люди. У Луцькому повіті казали, що після Страшного суду настануть люди-крихітки, і дванадцятеро з них молотитимуть у звичайній печі.