Походження людей · Греки Причорноморʼя
Геракл і змієнога діва
Як причорноморські греки пояснювали походження скіфів: Геракл, діва-змія з Гілеї й тятива, яку зміг натягти лише наймолодший
Названий у давніх текстах: літописах і договорах X–XIII ст. або в античних і ранньосередньовічних авторів.
Так розповідали греки, що жили на березі Понту. Геракл гнав биків Геріона із західного краю світу й прийшов у ще порожню країну, де згодом оселилися скіфи. Заскочений морозом і негодою, він загорнувся в левову шкуру й заснув, а тим часом його кобили, що паслися запряжені, дивним чином зникли.
Прокинувшись, Геракл обійшов усю країну й нарешті в краю, що звався Гілея (Лісовий край), знайшов у печері істоту подвійної природи: до стегон — жінка, нижче — змія. Вона сказала, що кобили в неї, але віддасть їх, лише якщо Геракл з нею зійдеться. Він погодився, та вона довго не відпускала його, щоб він був із нею якомога довше. Нарешті повернула коней і сказала, що має від нього трьох синів, і спитала, що з ними робити, коли виростуть: лишити тут, бо вона володарка цієї землі, чи відіслати до батька.
Геракл натягнув один зі своїх двох луків, показав пояс і звелів: хто з синів так само натягне лук і підпережеться цим поясом, той хай живе в цій землі, а хто не зможе — хай іде геть. Лук і пояс із золотою чашею на кінці пряжки він залишив їй і пішов.
Сини звалися Агатірс, Гелон і наймолодший Скіф. Двоє старших завдання не виконали й були вигнані, а Скіф упорався й лишився. Від нього пішли всі скіфські царі, а на згадку про Гераклову чашу скіфи й досі носять чаші на поясах.
Нитки цього міфу2
- Наймолодший син
Із трьох братів випробування витримує лише наймолодший і дістає владу, дар чи царівну; старші відступають.
- Народ від союзу з надприродним
Родовід народу чи царів веде від шлюбу героя або бога з надприродною істотою — річковою дочкою, змієногою дівою.
Інші пояснення15
Джерело
440 до н. е. Геродот. Історія, кн. IV «Мельпомена» (за виданням: Herodotus, with an English translation by A. D. Godley. Vol. 2. Loeb Classical Library, 1921), Кн. IV, 8–10; с. 207–211. Скан ↗