«Це що, аж настільки нездійсненна вимога? Хотіти чоловіка, який любитиме тебе — не більше за самого себе, боже збав, але й не менше? Як самого себе?» — Тамара Горіха Зерня — Шептуха

Це що, аж настільки нездійсненна вимога? Хотіти чоловіка, який любитиме тебе — не більше за самого себе, боже збав, але й не менше? Як самого себе? Чоловіка, який заступатиметься за мене, а я за нього, берегтиме спільні спогади, дорожитиме мною так само, як і я ним? Не марнуватиме мого життя у брехні й нещирості, хотітиме зі мною все робити, і мені буде весело й спокійно з ним, краще, ніж без нього? Ну хіба ж люди створені для страждань? Я думаю, що ні, що ми створені для щастя... Хто-небудь, напоумте його, зробіть так, щоб ми були щасливими.

У кожного "Я" є своє ім'я, на всіх не нагримаєш грізно, ми — не безліч стандартних "я", а безліч всесвітів різних.

Мова зникає, коли нею не говориться про любов.

…розкуркулити мозок не можна.

Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила і воля святая!

…можна вірити тільки в те мистецтво, що просуває вперед всю будову мислі, відчуття, побуту, для боротьби за завтра і для прийняття його.

Я — та ж сама блощиця, як, правда, й усі ми, що звемо себе "вищими людьми". Тільки ми, ці "вищі люди" — брехливі, самозадоволені блощиці. Ми обманюємо себе й других, запевняючи, що живемо з власної волі, що вільні у виборі життя й смерті, що життя наше потрібне для якихсь особливих, вищих цілей, до яких проста, постільна блощиця не може бути участна.

Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, як їх почує!..

Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки вік. До нього змалку ти заповідався до нього сам Господь тебе прирік.

Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю - дуже скучив.

Ах, як я втомився, мамо!

…здійняла з дна душі цурупалки старих одбутих почувань.

Кожне «сьогодні» визначає не тільки прийдешнє, але й минуле.

Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, мука твоя – єдина, очі твої – одні.

Я не умру від смерті, я умру від життя.

А він не зірку — сонце їй подарував! Сонце своєї довіри, любові й чистоти.