Василь Стус

Марк Аврелій... писав, що кожен вартує стільки, скільки варта мета, до якої людина прагне. Що більша мета — то більша людина. Отож смисл життя - мати якомога більшу мету, цю мету зробити своєю, зробити собою, тобто помінятися з нею місцями, інакше — з головою зануритися в ній — геть до останку, до повної втрати самого себе. Оце - єдиний принцип для Твого, Дмитре, віку. Хай ця мета, як океан, розбудить у Тобі океанічні сили. І не для того, щоб ти став великий, а для того, щоб Ти став океаном, щоб загубив себе у великому. А велике — це єдина комора схову, куди варто здавати свої речі. Шкода людей, які не мають свого океану.

Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило.

Не гни голови, бодай що б там не було.

Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ — нам байдуже.

Вітру не буде, треба гребти руками.

Живи по-своєму, нікого не беручи за абсолютні взірці.

За своєю душею треба стежити так само, як за тілом.

Долі не обирають... Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.

Кулаками в подушку і все буде добре. Плачте перед Богом, але смійтеся перед людьми. Тоді ваші сльози перед Богом на сталь перетворяться.

Бути радянським громадянином - це значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся.

Бери од кожної пори свого життя те, що вона тобі пропонує.

Давно забуто, що є - жити, і що є світ, і що є ти. У власне тіло увійти дано лише несамовитим.

Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки вік. До нього змалку ти заповідався до нього сам Господь тебе прирік.

Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.

Хто проти диктатури – встаньте!

Не любити тебе - не можна. Володіти тобою - жаль. І хвилина діяння кожна випромінює нам печаль.

Жити — то не є долання меж, а навикання і самособоюнаповнення.

Ярій душе, ярій, а не ридай.

Любов - то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш — то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю.

Ти - це, насамперед, Твоя воля. А воля міцніє в подоланні перешкод.

Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина — твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є поки що? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — Творися ж!