Сергій Жадан

Любов закладено в мову, як серце закладено в тіло…

Виривайся, виривайся з ночі й туману, вигризай зневіру та безнадію.

Доки тебе стереже твоя спрага, доки тебе тримається віра, сонце рухається з точністю птаха і час підбирається з обережністю звіра.

Я кажу: що з того, що нічого не зрозуміло? Що з того, що знову доводиться все починати? Кожна душа обживає собі якесь тіло і кожні двері ведуть до якоїсь кімнати.

Життя - це тиша й сміх. Його стане на всіх.

Ніхто не знає, як працює любов, з яких рухів вона народжується, з яких розмов, з якої виймаються радості, з якої вини. Але вона працює, спробуй її зупини.

Все життя ми будували свої доми.

Батьківщина — це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні.

…жити потрібно там, де тебе не лякає смерть.

Люби своє ремесло, люби. Святі навʼязливі, як вуличні музиканти. Те, що виросте з твоєї журби, теж можна розпівувати в церквах, мов канти.

Люби, люби своє ремесло, коли життя відгороджується ровами, і навіть про те, чого не було, слід говорити простими словами.

Світ солодкий, мов різдвяна кутя, і зірки в кишені, як липкі цукати. Смерть вигадав той, хто не любить життя: йому просто потрібно було все зіпсувати.

Любов варта всього – варта болю твого, варта твоїх розлук, варта відрази й мук, псячого злого виття, шаленства та милосердь. Варта навіть життя. Не кажучи вже про смерть.

Самотність не в тім, що ти не отримуєш пошту, а в тім, що ти і сам нікому не пишеш.

Мова зникає, коли нею не говориться про любов.

Головне – тримай при собі свою віру, свою любов і свою упертість.

Життя відбувається за крок до смерті!