Юрій Шевельов

У найнещасливіших обставинах людина вміє бути щасливою.

Невіра в свої сили - брак національної гордости. Невіра в можливість української держави - брак національної гордости. Думка, що Шевченко, звісно, великий поет, але Пушкін чи Міцкевіч — більші, — брак національної гордости.

…наше мистецтво - вияв нашої духовности.

Наше пробудження може початися саме від мистецтва. Почавшися, воно піде далеко за межі мистецтва. Але без початку - нічого не буває.

…спираючися на активізовані кращі національні традиції, витворити свою концепцію доби.

Нівелюючи культуру більшовики боролися з національною гордістю українця.

Доба виїдає душу. Доба виховує масову людину з порожньою душею. Виконавця наказів. Егоїста й себелюба. Людину без особистої і національної гордости.

Шанс України - не в заборольності, а якраз у рубіжності. Сотні років ми плачемо, що ми — чайка при битій дорозі. Прежалісна пісня і справді гарна…Але шанс України якраз у тому, що вона при битій дорозі. Що вона і Европа і Азія. Наша культура вбирала елементи з обох сторін світу. Було багато орієнтальних впливів і звʼязків. Їх треба виділити, вивчити, випнути.

Ідея виростає із схрещення традиції і самобутности з добою і простором.

Провінція може ствердити себе тільки тоді, коли вона, спираючися на свою традицію, висуне надпровінційну ідею.

Національна гордість - корінь і основа всього.

Провінція — не віконниці й голуби, не жалюзі й галки, не Ясперс у затишку безвиїзної гайдельберзької кімнати, не повія на мюнхенському двірці. Провінція - все те, що не думає, що воно столиця світу. Провінція - все те, що не стверджує себе столицею світу. Провінція — не географія, а психологія. Не територія, а душа.

Чи справді в кожному є кусочок Нерона?

Так, ми ждемо, що мистець буде нашим Мойсеєм. Для цього він мусить зрозуміти свій час. Не задкувати по-рабськи за часом, але, збагнувши його і спираючися на нашу величну національну традицію, відкрити в ході часу ті сили, які в схрещенні з тими традиціями дадуть високе і справді дороговказне мистецтво, які через мистецтво, через велич його осягів сповістять оспалому людові нові скрижалі завіту: українську концепцію нашого часу.

Єдиний спосіб для України заіснувати реально в русі людства - це витворити й запропонувати людству свою концепцію доби.

Комуністичний фанатизм перетворився на машкару й форму російського імперіялізму, — того, що існувало перед ним. Свого часу фанатики довели були високе християнство до спотворення в інквізиції. Усякий фанатизм убиває те, що він обстоює.

…з хаосу може щось зродитися, а з стоячого болота - нічого крім смороду.

Сучасний передовий світ і сучасний технічний світ можуть багато чого стерпіти. Але ніколи вони не помиряться і не визнають провінціялізму — на якому б етичному рівні провінціялізм не стояв.

В совєтській дійсності імʼя людини зникло.

В історії не можна двічі ввійти в ту саму епоху.

Ми не вибирали часу свого народження, машина часу не знайдена, і ми мусимо жити в ті роки, які нам судилися незалежно від нашого бажання.

Картаґена нашої провінційности мусить бути зруйнована. Або ми знайдемо свій ритм у нашу функційну добу, або нас не стане.

…розкуркулити мозок не можна.

…режим навчив цю молодь бути брехливою і жорстокою, прищепив їй слимаковість, шкурництво, егоїстичність і нігілізм. Але покоління зберегло і пронесло відчуття фальшивости всього того, в чому його виховувано. А це багато. Відчуття фальшивости означає брак віри. А брак віри в підсовєтську систему при відсутності віри в що-небудь інше (через незнання того іншого) означає, що душевні сили цього покоління спали нерозтрачені.

Слимаковість духовного життя і механізованість прилюдного породили ерзаци почуттів. Ерзаци почуттів зроджують відчуття фальшу. За красивими і наскрізь скомпромітованими словами про чистоту, любов і дружбу ховається ніщо, ховається брутальність, казенщина й гидь. Так постає нігілізм совєтської молоді. Думати одне, а говорити друге. Говорити одне, а робити друге.

Знецінення слів і банкрутство слів викликає знецінення і банкрутство змістів. Кожний дбає тільки про себе…

Людина ніколи не пласка, ніколи не схема. Людина завжди контрасти і співжиття взаємовиключних протилежностей. Це ще зростає в обставинах, що не дають людині розкритися й виявитися.

Люди покоління мають спільні риси, але це все таки індивіди. Ніколи ніяка система не зрівняє людей доглибно, духово, душевно.

…коли провінція усвідомлює й каже, що вона провінція, — це вона робить перший крок до того, щоб перестати бути провінцією.