Осип Турянський

Сонце любить людей. Сходить із неба й ховається в їхній душі. І де є серце, там сонце світить.

Люди не є злі... не є добрі. Люди тільки нещасливі і щасливі.

Твоя душа, замучена таким страшним болем, як ніхто другий на світі, бачить сонце...

Людина стала звірем людині!.

Тяжко конати серед грому гранат, серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей. З цієї причини я, товариші, присягаю вам: коли яким чудом застане хтось нас тут іще живими і схоче рятувати нас, то я скочу в дебру. Я не хочу назад вертати в озвірілий світ.

Любов до життя і до його вищих цінностей, переможе смерть.

Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити.

Отже, тебе аж надто обурило людське озвіріння. У твоїй душі, значить, і в душі багатьох людей живе ідея людяності й добра. Ця ідея — це поки що іскра під попелом людського самолюбства і звірячості.

…найвища ціль буття: жити для живих істот і підіймати їх до божеської висоти.

Люди прогнали зі свяченої домівки свого мозку духа й посадили на його місце ненажерливого божка на імʼя: баланс. Людська думка обернулася в число, серце у грошеву калитку, чуття в ніж, який ограблює та вбиває брата для низької наживи й жадоби окайданити йому тіло й душу. Земля стала склепом хліба, банком, складом машин, конторою, косарнею люпанаром, де прокидаються змисли, що роблять колишніх дітей природи холоднокровно жорстокими лиманами. Куди ми йдем?

Дух зробив мене груддям боротьби й дав мені огненний меч, якому на імʼя: творче слово.

Я чув, що Дух творіння живе в мені. Ніч не мала сили розіпʼяти його на хресті моєї душі.

…Дух творіння, в почутті всемогутньої сили тьми, створив подібні до себе створіння й почав жити там, де зустрічається зі собою вічне світло його очей зі всемогутньою тьмою: в душах своїх дітей. Там, у цих душах, він оселився на те, щоб разом із ними вести боротьбу проти темряви.

…світло - це відчинені очі Духа буття.

Найбільший злочинець, це та людина, що видерла з душі народу віру в себе, у власну силу й власну боротьбу на шляху до сонця.

..коли звірі для необхідного утримання життя мусять убивати других звірів і людей, то це називається по-людському "звірство"; коли ж люди вбивають людей не для втихомирення голоду, тільки для задовільнення своїх уроджених поривів самолюбства, жорстокості й варварства, то це по людському зветься "культура".

Як же вбиває людина людину? Прочитайте тільки історію про вічно закутих людських невільників, про переслідувань християн, про тортури іспанської інквізиції, про мучення людей на судах, про жахливі варварства людей над людьми в час революцій, про повільне й довголітнє конання так званих людських злочинців по тюрмах, про свідоме, розховстане, розшаліле й холоднокровне катування цілих народів народами переможцями й матимете поняття про нашу звірячість і про людську так звану гуманність.

…найбільше знаменує самолюбство й жорсткість людини її дивна віра у вічний рай - для себе й у вічне пекло - для других.

…очам душі розкривається незнаний світ.

…і у звіринім і в людськім царстві є палкий огонь у душі, знаний під найсвятішим іменем: Кохання.

На найглибшому дні свідомості воскресає дивно таємна туга, притишена, приспана, придушена мандрівкою тисячоліть.

Святочна тиша пралісу розбуджує в найтайнійших глибинах дивне позасвітнє гомоніння. Може це голос Незбагнутого тут одзивається до створінь подихом весни, променями світла, пахощами моху й тінями сумерків?

Хай царює світло!

…я переконаний, що вся духовна творчість безцільна й непотрібна, наскільки вона не веде людей на шлях ясних обріїв життя, не показує їм вищого призначення людського духа.