«В неї було важке життя, й вона думала про виживання, а не про політичні перипетії. Її…» — Артем Чех — Пісня відкритого шляху

В неї було важке життя, й вона думала про виживання, а не про політичні перипетії. Її більше цікавили дірки в даху, ніж прірва, яка розʼєднала країну. І, на відміну від вгодованих мідноголових нью-йоркців, які так втомилися від війни, місіс Тріумф, що, очевидно, вже не перший рік мала проблеми з харчами, цієї війни ніби не помічала.

У кожного "Я" є своє ім'я, на всіх не нагримаєш грізно, ми — не безліч стандартних "я", а безліч всесвітів різних.

Мова зникає, коли нею не говориться про любов.

…розкуркулити мозок не можна.

Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила і воля святая!

…можна вірити тільки в те мистецтво, що просуває вперед всю будову мислі, відчуття, побуту, для боротьби за завтра і для прийняття його.

Я — та ж сама блощиця, як, правда, й усі ми, що звемо себе "вищими людьми". Тільки ми, ці "вищі люди" — брехливі, самозадоволені блощиці. Ми обманюємо себе й других, запевняючи, що живемо з власної волі, що вільні у виборі життя й смерті, що життя наше потрібне для якихсь особливих, вищих цілей, до яких проста, постільна блощиця не може бути участна.

Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, як їх почує!..

Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки вік. До нього змалку ти заповідався до нього сам Господь тебе прирік.

Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю - дуже скучив.

Ах, як я втомився, мамо!

…здійняла з дна душі цурупалки старих одбутих почувань.

Кожне «сьогодні» визначає не тільки прийдешнє, але й минуле.

Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, мука твоя – єдина, очі твої – одні.

Я не умру від смерті, я умру від життя.

А він не зірку — сонце їй подарував! Сонце своєї довіри, любові й чистоти.