Іван Франко

І не тілько кожде дїло, але навіть кожде слово, кождий помисл, кожда похіть оживуть тодї на ново, і дістануть рух і голос і мов військо незлїчене попливуть на суд — сьвідчити против мене, чи за мене?…

На суд твій, Боже, я стаю, земне́ созданє, і кладу перед тобою весь свій біль і все стражданє, всїх іллюзій злудні блиски, всїх утїх марну приємність, всї надїї, всї упадки, і всю гордість, всю нікчемність, розум весь і всю слїпо́ту і всї єресї й всю схизму, і жало те невмируще критицизму й скептицизму. Боронити ся не буду, бо ти сам все лїпше знаєш, та яким мене создав ти, то таким мене і маєш.

…збери в одно огнище всї думки і всї бажаня, на їх крилах як найвище підіймись, напруж всї сили, безмір обіймай душею, і в найвисшій тїй екстазї злий ся з сутністю моєю!

Щезнуть загадки і межі, І поллєть ся щастє в душу, як безмірний блиск пожежі. Я ростиму й сам в безмежність, все проникну, все прогляну, все скоштую — висше — глубше — І розвію ся в нірвану.

Наперекір тим, що вкрали наше щастя. Ми його відокрадімо, наше щастя!

Наплюй ти на людей! Чого тобі від них потрібно? А як ти з них будеш сміятися, то вони з тебе не будуть. Ще самі до тебе прийдуть.

Дурниця серце. У кого воно ціле?

Сталося, склалося – що порадиш? Треба брати життя, яке є, треба жити, як можна.

Щастя ніколи довго не триває. Щастя все — день, година, одна хвилина.

Подружжя — се ненастанний ряд обопільних уступок. Уступиш ти мені, уступлю я тобі; зробиш ти мені одно добро, зроблю я тобі двоє. А упрешся ти проти моєї волі, то я упруся проти тебе. Зробиш ти мені пакість, то я тобі й десять.

Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини.

Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбільшу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надію на ліпше!

Чи ж це не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи натрапити на свій шлях, і стоїть, мов оцей заблуканий селя­нин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, і не знає, куди йому йти, не має сили ані надії дійти до цілі.

Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!

Батьки і браття! Нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас.

Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада.

Не в людях зло, а в путах тих, котрі незримими вузлами скрутили сильних і слабих з їх мукою і їх ділами.

Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, бо вам призначено скалу сесю розбить!

Лиш боротись - значить жити!

Щастя - се факт, який не потребує доказу.

Література кожного народу - це найкраще дзеркало його життя.

Шукай краси, добра шукай! Вони є все, вони є всюди. Не йди в чужий за ними край, Найперш найди їх в своїй груди.

Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіційних кордонів.

Мова – коштовний скарб народу.

Мова росте елементарно, разом з душею народу.

Як много важить слово, одно сердечне, теплее слівце!

Вірю в силу духу і силу слова, що можуть змінювати світ.

Що ви, як ті вовки, від першої хвилі тільки над тим і міркуєте, щоб пожерти мене, втоптати в болото, зогидити у власних очах!

…я щаслива, бо, не вважаючи на ту ніби неволю, а властиво на ті тісно означені рами, в яких обертається моє життя, я чую себе незалежною, чую, що жию власною працею, що не впадаю нікому тягарем, не дбаю ні про чию ласку.

Я витворив собі оте життя як нездобуту твердиню, в якій живу й паную, з якої маю широкий вигляд на весь світ та яка, проте, не стоїть нікому на заваді, не дразнить нікого своїм видом і не манить нікого до облоги. Ся твердиня побудована в моїй душі.

…і з твоїх уст лилися слова, що були для мене, мов роса для звʼяленої квітки. В таких хвилях мені здавалося, що заглядаю в твою душу, а крізь неї в якийсь величний світ, повний чудес і невиданої пишноти.

Тямиш мене?

Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і Бог! З ним живеш - мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!

Коли б у всіх людей не було віри в чуда, женщини витворили б її.

Життя - се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби світу. Ніхто не має права жадати від мене найменшої жертви з того скарбу, так, як я не жадаю такої жертви ні від кого.

Я погубив багато цвітів по життєвій дорозі, похоронив багато ілюзій та охоронив коштовний плід і виніс його зі всіх катастроф, Камоенс свою епопею з кораблекрушення, а се, власне, ту вмілість жити і насолоджуватися життям.

Жити для себе самого, з самим собою, самому собі!