За що, красавице, я так тебе люблю…

За що́, красавице, я так тебе люблю?Що серце треплеться в грудях несамовито,Коли проходиш ти повз мене гордовито?За що я тужу так і мучусь і терплю?

Чи за той гордий хід, за ту красу твою,За те таємне щось, що тліє полускритоВ очах твоїх і шепче: „Тут сповитоЖивую душу в пелену́ тісну?“

Часом причується, що та душа живаяКвилить, пручається, — тоді глибокий сумБез твого відома лице вкриває.

Тодіб я душу дав за тебе. Та в туж митьЗ очей твоїх мигне злий насміх, гордість, глум,І відвертаюсь я, і біль в душі щемить.