Не боюсь я ні Бога, ні біса…

Не боюсь я ні Бога, ні біса,Маю серця гіпо́теку чисту;Не боюся я й вовка із ліса,Хоч не маю стрілецького хисту.

Не боюсь я царів-держилюдів,Хоч у них є салдати й гармати;Не боюсь я, людських пересу́дів,Що потраплять і душу порвати.

Навіть гнів твій, дівчино-зірничко,Не лякав мене ні крихітки:Я люблю те румянеє личкоІ розіскрені очі-красітки.

Лиш коли на те личко чудовеЛяже хмарою жалісна туга,І болюще дрожання нервовеТі усточка сціпи́ть як шаруга,

І докір десь у горлі пропаде,У знесиллі опустяться руки,І благає підмоги, порадиПрошибаючий погляд розпуки, —

Отоді моє серце стискає,Мов кліщами, холодна трівога:Біль німий мене більше лякає.Ніж всі громи й злих сил перемога.