Не знаю, що мене до тебе тягне…

Не знаю, що мене до тебе тягне,Чим вчарувала ти мене, що все,Коли погляну на твоє лице,Чогось мов щастя й волі серце прагне.

І в груди щось метушиться, немовДавно забута згадка піль зелених,Весни і цвітів, — молода любовЗ обійм виходить гробови́х, студених

Себе я чую сильним і свобідним,Мов той, що вирвався з тюрми на світ;Таким веселим, щирим і лагідним,Яким я був за давніх, давніх літ.

І попри тебе йдучи, я дрожу.Як перед злою не дрожав судьбою;В твоє лице трівожно так гляджу, —Здається, ось би впав перед тобою.

Як би ти слово прорекла мені,Яб був щасливий наче цар могучий,Та в серці щось порвалось би на дні,З очей би сліз потік поллявся рвучий.

Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,І приязнь мусілаб нам надокучить,В життю, мабу́ть, ніщо нас не сполучить,Роздільно нам прийдеться і вмирать.

Припадком лиш нераз тебе видаю,На менеж певно й не зирнула ти;Та прецінь аж у гріб мені — се знаю —Лице твоє прийдеться донести.