«Треба творити шлюб, Ганно Пилипівно. От у чім вся причина.» — Володимир Винниченко — Записки Кирпатого Мефістофеля

Треба творити шлюб, Ганно Пилипівно. От у чім вся причина. Творити свою любов. Закоханість не є любов. Любиш те, що знаєш, чого прагнеш, про що мрієш. А любов приходить тоді, як одходить закоханість. І приходить не сама, а з нами, з нашим хотінням, волею, упертістю, гордістю. От ви закохані в кого-небудь. Вас тягне до тої людини, ваше тіло співзвучне з нею. Хіба це є підстава для шлюбу, для народження нових людей? Ні, ви пізнайте людину в цім тілі, полюбіть її! Пізнайте у дрібничках, у звичках, у найменших і найбільших проявах її, сплетіть себе з нею неподільно. І тільки тоді, як це буде, ви матимете маленьке право сказати, що ви дещо зробили для утворення шлюбу, справжнього, гідного теперішньої людини.

Мова зникає, коли нею не говориться про любов.

…розкуркулити мозок не можна.

У кожного "Я" є своє ім'я, на всіх не нагримаєш грізно, ми — не безліч стандартних "я", а безліч всесвітів різних.

…можна вірити тільки в те мистецтво, що просуває вперед всю будову мислі, відчуття, побуту, для боротьби за завтра і для прийняття його.

Я — та ж сама блощиця, як, правда, й усі ми, що звемо себе "вищими людьми". Тільки ми, ці "вищі люди" — брехливі, самозадоволені блощиці. Ми обманюємо себе й других, запевняючи, що живемо з власної волі, що вільні у виборі життя й смерті, що життя наше потрібне для якихсь особливих, вищих цілей, до яких проста, постільна блощиця не може бути участна.

Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила і воля святая!

Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, як їх почує!..

Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки вік. До нього змалку ти заповідався до нього сам Господь тебе прирік.

Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю - дуже скучив.

Ах, як я втомився, мамо!

…здійняла з дна душі цурупалки старих одбутих почувань.

Кожне «сьогодні» визначає не тільки прийдешнє, але й минуле.

Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, мука твоя – єдина, очі твої – одні.

Я не умру від смерті, я умру від життя.

А він не зірку — сонце їй подарував! Сонце своєї довіри, любові й чистоти.