Рахмани

1872 Чубинський · С. 220 · Поділля

Літинський повіт: рахмани — християни; вони не мають власного лічення часу й святкують Пасху тоді, коли до них доплине шкаралупа яйця. Тому в народі звичай кидати у Велику суботу в річку шкаралупи яєць, що доходять до рахманів через три з половиною тижні. Ушицький, Луцький та Остерський повіти: рахмани живуть під землею й святкують Пасху, коли до них доплине шкаралупа з крашанки; доходить вона на Преполовення, і цей день зветься «рахманським Великоднем».

1872 Чубинський · С. 90

Народний календар: на Преполовення, «праву середу», або «рахманський Великдень», вірять, що шкаралупи яєць, кинуті на воду на Великдень, допливають до якихось людей за далекими морями, яких звуть рахманами, і ті тоді теж святкують Воскресіння Христове. Цього дня під час водосвяття обливають одне одного водою, сподіваючись ненароком облити відьму: тоді вона не посміє затримувати дощів, і літо буде благодатне.

1902 Шухевич · С. 263–264 · Гуцульщина

Гуцули святкують «рахманський великдень» у четверту середу після Великодня, утримуючись від роботи. Рахмани — «ченці, справжні русини, тієї ж віри, що й ми»: живуть далеко на сході в монастирі, постять безперервно й покутують за наші гріхи, тож лише завдяки їм ми живемо на світі; раз на рік, на Великдень, дванадцятеро з них діляться одним яйцем. Шкаралупу яйця, яким мажуть паску, кидають у потік, і за чотири тижні вона допливає до рахманів як знак, що настав Великдень; за Анною Кокуцячкою з Космача, Бог зробить так, що шкаралупка стане цілим яйцем. Інші кажуть, що шкаралупи допливають до Туреччини, до бранців. Шухевич зводить назву до арабського «рахман» — «милосердний».