Відьма

1872 Чубинський · С. 196–199 · Поділля

Літинський повіт: відьма — жінка, що зв'язалася з дияволом; бувають природні (з хвостиком завбільшки з палець) і научені. Відьми перекидаються собаками, кішками й птахами, відбирають у корів молоко, ссуть кров, затримують дощ і керують градовими хмарами. Намастившись маздрою, вилітають у димар на збірку, де головує відьмак; там б'ються на мечиках від терлиці. Корову, видоєну відьмою на Благовіщення, Юрія чи перший день Великодня, вона доїть уже з дірки в стовпі, заткнутої чопом.

1872 Чубинський · С. 199 · Волинь

Луцький повіт: відьми перекидаються кішками чи іншими тваринами й відбирають молоко в чужих корів; у ніч на Івана Купала вирушають «на Лису гору», у Київ, на мітлі чи на кочерзі. Холмщина: у визначений час відьми збираються на Лису гору біля Києва й тішаться разом із чортами. Острозький повіт: «відьми бувають родимі і учені, але родимі не так шкодять, як учені».

1876 Нечуй-Левицький · С. 59–64

Нечуй-Левицький переказує, що відьми на Юрія збирають у цідилка росу й видавлюють з неї молоко, а сусідські корови лишаються без молока; а одна хазяйка-відьма мала жабу, яка на вимогу «скакухо, рябухо, дай мені сметани!» наригувала повний полумисок. Автор тлумачить відьом як давніх «богинь хмар» — це припущення міфологічної школи XIX ст.

1877 Чубинський · С. 322–360

В. Антонович, «Колдовство» (за актами гродських і магістратських судів Правобережжя кінця XVII — XVIII ст.): чари в цих справах обходяться без чорта — шкодять предметами й діями з таємною силою. Сусідок звинувачують у тому, що вони відбирають молоко в корів і в породіль, підкидають під вікна й на подвір'я зілля, ріг із вуглинами й шерстю, сміття, обливають шлях наговореною водою, наводячи хворобу. Під час посухи вважали, що дощ «утримують» чарівниці: 1709 р. на Поділлі й 1711 р. у Дубні жінок, звинувачених у посусі, випробовували «плаванням» — зв'язаних кидали у воду, і та, що не тонула, вважалася винною (Антонович уважає цей звичай запозиченим із Заходу). Хліб псують «завитки» — скручені у вузол жмутки жита серед ниви (справа 1723 р. в Мошках біля Овруча). Магістратські суди здебільшого розглядали такі скарги як цивільні позови про шкоду й часто виправдовували звинувачених; самосуди траплялися під час моровиць.

1895 Грінченко · Вип. 1, № 87–89, с. 57–61 · Сіверщина

Новгород-Сіверський повіт (записи М. В. Рклицького): відьми бувають від родження, вчені або мимовільні: відьма-кума тричі прочитує над дитиною до хрещення закляття. Відьму впізнають, принісши на Великдень сир із Прощеної неділі й сказавши на «Христос воскрес!»: «А в мене сир є!» — відьми кинуться відбирати сир, і від них треба сипати мак-текун, щоб вони збирали його. Відьма перекидається собакою, свинею (тоді вона найлютіша) чи сорокою; доїть не лише корів, а й кобил і сук, і масло з такого молока шарувате; завиває в полі «завитки» з волосся, вичесаного з голови, а йдучи вночі з хати, лишає свою шкіру (робітник порубав таку шкіру, і невістка-відьма пропала). Хреста відьма не боїться, але безсила проти пса-ярчука; на Купала від неї кладуть на вікна жаливу крапиву, а на Духа ставлять над ворітьми осику. У записі з Нижньої Сироватки Сумського повіту відьми мажуться під пахами маздрою з черепка й вилітають у димар; відьма не лякає тих, хто народився першим або останнім у сім’ї (Велика Данилівка).

1900 Грінченко · № 177–194, с. 147–162 · Сіверщина

Записи М. Чудновської з Вибель і Куликівки та М. Грінченко з Жеведі (Чернігівський повіт, 1898–1900): відьма показується чоловіком, що мовчки душить перехожого, чорною овечкою, щеням, що стає сорокою, сукою, що стрибає на плечі й важчає, «як сто пудів», розстеленим серед вулиці полотном чи білою блискучою стіною поперек дороги. Відьму не можна бити навпростець — треба бити її тінь, інакше вбʼєш людину, на якій вона сидить. Відьма блює чужим молоком, бо доїть усіх корів у селі; масло, яке вона продає, вистрибує з горщика; вона просить попа не чіпати «завитки» в житі, кидається по попіл із купальського вогню, боїться пса-ярчука, а на Великдень біля церкви її впізнають за тим, що вона цілує замок, прагне вхопити попа за ризи й не може тричі обійти церкву з процесією. Щоб побачити відьом, тримають за губою сир із вареника, звареного на заговини; відьма приходить уві сні й просить його віддати.

1900 Грінченко · № 175–176, 186, 192, с. 144–161 · Київщина

Записи В. Степаненка з Канівського повіту: відьми вчаться відьмувати над ставом, і без незчисленної сили гаддя, що збирається довкола них, навчитися не можна. Стара знахарка з Іржавця, передаючи своє знання, вела ученицю вночі на гробки набрати «за одним духом» піску в новий горщик, а тоді до річки — та злякалася, кинула все, і вода заклекотіла, а берег закишів гадюччям. Інша жінка, крутячи квітку будяка, діставала з-під нього грудку масла, збитого в пані. У селі Квітки відьма збила з неба зорю півмитком, що не скидався з мотовила всі великодні свята, і сховала її в горщику в погребі; діти зняли покришку, і зоря полетіла назад на небо. «Тим-то їх і поменшало тепер на небі».

1900 Грінченко · № 177–178, 182, 190, с. 147–160 · Галичина

Записи Наталії Кобринської з Болехова біля Стрия: відьму видно на Великий четвер і найліпше на Юрія, коли відьми «найбільше шастаються», а ще крізь дірку від сучка в полінні. Відьма може перекинутися ситом, пряником чи котом, під час процесії не може обійти церкву, а тільки чекає під парканом. Від її шкоди корову обкурюють зіллям, освяченим на Івана. Коли кинути на подвірʼя незвʼязане помело, відьма видує з нього «відьмину» й підмінить нехрещену дитину, тому, поки дитина нехрещена, у хаті має горіти свічка.

1904 Гнатюк · № 286–316, с. 178–198 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ «Відьми і чарівниці» (записи 1893–1903 рр. з Бучаччини, Теребовлянщини, Камінеччини, Дрогобича, Косівщини, Снятинщини й Старосамбірщини). Відьом видно на Великдень у церкві, ставши на осиковий стілець, що робився весь піст, з пирогом у роті: в кожної на голові скопець і цідилко. Три голі відьми висіли вниз головою на придорожній фігурі й водили по навхрест натягнутих шнурах дітей; лісничий підстрелив одну — то була війтова жінка, що сказала: «Я не вчена, я родовита». Відьми сваряться між собою: одна насилає на сусідку град, друга — жаб, що сидять аж до засува, і пси, що обшкурюють її доньці подол. Чарівниця, вийшовши вночі перед Юрієм на толоку, тричі підскакує й перекидається сукою; її, зловлену, прив'язують сльубним поясом чи очкуром, і вона обіцяє вже не шкодити. Відьма відбирає молоко, а молоко назад вертають, обкуривши корову сміттям із-під відьминої корови або ворожачи з вуглинками; наймит же, переплутавши відьмину замову, накликав на корову сім псів замість семи пожитків. Відьма, яку побили сокирою, вилами чи шротом у постаті суки, пса, кобили, свині, кота, наступного дня лежить хвора, з раною на тому самому місці; підкована в постаті кобили, вона лежить на печі з підковами на руках і ногах. Чоловік, що за порадою жінки-відьми «доїв» терлицю, не знав, як зупинити молоко, і воно залило всю хату; на Юрія відьми збирають росу з примовкою «мій косен!», і з обротьок, протягнутих по траві, тече молоко. Відьму, призвану чарами (полотно зі шпильками кип'ять у горщику), б’ють ціпом і кидають у воду, доки не поверне молоко; коваль, застромивши долото в колиску, скликав до хати всіх відьом села. Відьмам на тому світі, як показала одна відьма, душі будуть розривати птахи й ящірки, як сир і масло, кинуті в ставок.

1908 Шухевич · С. 283–284 · Гуцульщина

У гуцулів відьма — жінка, з якої уві сні вилітає душа й виходить задки крізь вікно, двері чи димар, схожа на сяйну прозору кулю. Роджені відьми мають маленький твердий хвіст, є й безхвості; одні шкодять людям, інші — коровам і вівцям. Уночі вилітають димарем на кочерзі чи мітлі; відьма від корів може надоїти молока й з терлиці, встромивши в неї ніж. Померлу відьму кладуть у труну обличчям до землі.

1912 Гнатюк · С. XIV–XVIII

Гнатюк: відьми діляться на «фахи» — від корів, овець, пчіл, дощу, посухи, морозу; родиму відьму пізнають за хвостом, а якщо в родині сім дівчат, то одна з них відьма. Відьму можна побачити на Великдень у церкві, ставши на осиковий стілець, зроблений за піст, — у відьом на головах будуть дійниці й цідилка; відьма боїться пса-ярчука й знахарки. На сойми відьми злітаються в перший тиждень нового місяця або на Юрія й Дмитра; умирають тяжко, ревучи бичим голосом, і просять зірвати стелину.

1912 Гнатюк · № 769–921, с. 93–155 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 2, вип. 2 (1912), розділ «Відьми» — понад півтори сотні записів 1902–1912 рр., найбільше з Далешева, Колінок і Репужинець Городенківського повіту, Ростік Вижницького, Космача, Тростянця, Бандрова, Костільник, Доброгостова й Уличного на Дрогобиччині, а також зі Слобожанщини (Шебекино, Корінек, Валуйщина). Відьми бувають родимі й учені: родима не має гріха, а учена має і ще гірша; родима має хвіст, як риб’ячий плавець, що з роками обростає. Відьму впізнають на Великдень у церкві, тримаючи під язиком сир, часник зі святвечірнього столу чи перший вареник з масниці, ставши на стілець з живого дерева або дивлячись крізь сучок у дошці з домовини: тоді видно дійниці на їхніх головах, а відьма цілує дашок дзвіниці. Призвати її можна, печучи на сковороді краплю молока чи розжарену підкову: вона прибігає й просить перестати. Відьма йде до корів у білому й розпатлана, утинає тріску з одвірка стайні, кладе під міст сіль, бере слід корови, ставить на стовп дійницю й каже: «Мені сметана й масло, а тобі най буде вода»; доїть терлицю з устромленим ножем, соху, воловоди й обротьки, на Юрія збирає цідилком росу: «Беру пожиток»; стара маслярка збивала масло, приказуючи «з кожної хижки по пів лижки». Відьма посилає жаб до чужих корів і навіть до попа в ліжко, перекидається жабою, кішкою, собакою, хортом, що ссе корову, свинею, коровою, кобилою, клубком чи колесом, що котиться людям під ноги, обичайкою з решета, свічкою біля стайні; її душа вилітає уві сні, як свічка в міхурі, і хто зловить той міхур, держить життя відьми в руках, тож син викуповує зловлену матір за десятку. Хто вдарить відьму в звіриній подобі, знаходить вранці сусідку, куму, війтову жінку чи власну господиню з тими самими ранами, а буває, що та за три дні вмирає. Ловлять відьму на шлюбний очкур, бороною чи шнуром, б'ють навідлів; від неї малюють дьогтем хрести на дверях стайні й затикають в роги корові кілочки зі свяченої деревини. На Юрія, Дмитра, перед Іваном і в новий четвер відьми намащуються мастю (сіють на припічку просо чи льон, що за годину достигає), вилітають димарем на кочергах, мітлах і терлицях на межі, горбки чи гору Ґутин і там рубаються косами й мечиками; на Слобожанщині кажуть, що відьми літають у Київ. Гості, наймити й жовніри, що підгляділи та намастилися тією ж мастю, летять слідом і повертаються верхи на терлиці. Відьма помирає тяжко, просячи зірвати стелину й розвалити комин, а по смерті ще ходить до корів; корова відьми після її смерті реве так, що ламає двері (див. також міфи «Відьма над відьмами», «Відьма, що сховала Христа», «Відьма й Бог», «Масло на воді»).