Зорі — свічки душ, а падуча зоря — чортова свічка

ЗЗорі на Правобережжі й Холмщині вважали душами або свічками. У Литинському повіті казали: щойно хтось народиться, Бог запалює свічку й ставить її на хмарах; скільки душ живе на землі, стільки й свічок горить на небі; хто живе чесно, того «свічка» горить ясно, а хто безладно — тьмяно. На Луччині зорі — «літа сонця», і з народженням дитини з'являється її зоря, що все життя впливає на її долю: «така моя планида». В Ушицькому повіті зорі — грішні душі, яких Бог поставив на небо «покутувати гріхи свої»: менш грішні світять ясніше, грішніші — тьмяніше. На Холмщині зорі — душі праведників, у Грубешівському повіті — ангели, що сидять на небесних сходах із запаленими свічками, а на Житомирщині казали: «котра ясна зірка, то душа правдива, а котра темна, то дуже грішна».

Падуча зоря — то, кажуть на Поділлі, свічка злого духа. Диявол будь-що хоче поставити й свою свічку між Божими, але ангел, оглядаючи свічки, зразу помічає дияволову й скидає її з неба на землю. Інші розповідали, що падучі зорі — це чорти, які хочуть уподобитися ангелам: обертаються зорями, вилазять на небо «світити мирові», а ангели спільними силами скидають їх. Упавши, така зоря розливається смолою, і хто на те місце ступить, захворіє на сухоти. Тому, побачивши падучу зорю, треба казати «амінь», доки вона не згасне: на скільки разів сказано «амінь», на стільки сажнів вона увійде в землю, і місце стане безпечним. В Ушицькому повіті казали тричі «амінь» — і свічка обертається смолою, що застигає; а як ніхто не скаже, то впала свічка обертається дияволом. У Литинському повіті вірили, що кожне «амінь» заганяє в землю на сажень самого диявола, що поставив свічку. Ще казали: то нечиста сила хоче вхопити душу, а душа втікає, і треба дванадцять разів сказати «амінь, розсипся».

Були й інші пояснення: падучі зорі — нехрещені діти, що, падаючи, просять хреста; душі померлих, що просять помолитися за них; зоря, що летить назустріч душі, яка відходить. На Харківщині казали, що відьми крадуть падучі зорі для чарів: на чий двір упаде зоря, там буде покійник. А на Поділлі вірили, що померлий чоловік може обернутися падучою зорею чи змієм і летіти вночі до хати, де лишив жінку; про хвору вдову казали: «вона має перелесника».