Тварини й рослини · Українці
Гадюча юшка: як наймит почув мову трав і волів
Чумак свистом скликає гадюк і варить із них куліш; наймит вишкрібає ложку з казанка й чує, як говорять трави й воли
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Один чумак, ставши в степу на попас, свиснув, і до нього позлазилися гадюки. Він накидав їх повний казан і поставив на вогонь. Двічі злив воду, засипав у юшку пшона, зварив куліш, наївся й звелів наймитові вимити казанок. Наймит бачив усе й не втерпів: вишкріб ложку каші й з'їв. І сталося диво: він почув, як у степу вітер колише траву, а трава говорить: «Я від такої хвороби помагаю, а я — від такої». Пішов наймит запрягати волів, а воли кажуть: «От іде вже запрягати нас у ярмо!»
Нечуй-Левицький наводить цю оповідь як приклад давньої віри, що колись усі звірі й птиці говорили людською мовою. Там само переказано, як чоловік уночі перед Різдвом підслухав, як віл сказав волові: «Лягаймо спати, бо завтра будемо хазяїна ховати», — і, переляканий, прийшов до хати й одразу помер.
Інші пояснення42
Джерело
1876 Іван Нечуй-Левицький. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології, С. 72–73. У Полудне →