Бог з роси, Ірод із шуму: гуцульська легенда про початок світу й снів

ЗЗемлі не було, тільки ціле море, а на морі шум. Згори, з повітря, падала роса, і з роси постав дух — Бог, віковічний. А з шуму постав Ірод-чорт, первовічний, як і Бог. Ірод не знав Божих думок, а Бог знав усі його.

Ходили обидва по морю. Ірод спитав, що було б, якби на морі була земля. Бог послав його на дно по землю, звелівши брати її в Боже імʼя. Ірод брав у своє — і вода все змивала. Удруге так само. Утретє сказав: «Най буде на Боже імʼя, але й на моє», — і виніс землі лише за нігтями. З неї Бог сотворив землю, та була вона крихітна.

Лягли вони на ній спати. Бог заснув, а Ірод задумав утопити його: штовхав у воду то в один бік, то в другий, але куди штовхав, туди земля й розширялася, — і так розширилася на всі чотири сторони світу. Прокинувшись, Бог сказав: «Мені приснилося, що я хотів упасти у воду й утопитися». А Ірод збрехав, що спав так твердо, що нічого не бачив. Відтоді й пішли сни: до того сну ніхто не мав, а тепер люди сплять, бачать сни й ворожать із них, що буде.

Далі в легенді Бог творить Адама з глини, Ірод плює на нього, і Бог перевертає людину оплюваним усередину — звідти в людини всякий біль і хвороби; з Адамового ребра Бог творить Єву, а Ірод підбиває їх на гріх.

Записав Л. Гарматій у квітні 1902 р. в селі Голови Косівського повіту.