Бог і Біда: коза, кобза, перша хата й людина

УУ селі Голови Косівського повіту (1902–1903) розповідали про суперництво Бога з Бідою, тобто з нечистим.

Бог створив дрозда, а дроздові не було чого їсти, тож Бог створив для нього овець. Дрізд одну ссав, а другу кидав, і молоко пропадало в траву. Тоді Бог віддав овець людям, бо ті вміють доїти й прибирати молоко. Біда побачила в людей овець і наліпила собі з глини кіз, але вони були неживі. Бог узяв їх, сказав: «Будьте живі!», і кози ожили. Біда так плакала, що Бог дав їй одну: «Веди за роги за собою й не оглядайся». Біда оглянулася, і в руках у неї лишилися самі роги, а коза втекла до божих кіз. Тоді Біда випросила шкуру, зробила з неї дуду (кобзу), з рогу зробила свистки й заграла. Тому, кажуть, дуда чортова, а флояра божа.

Біда з тими, що терли коноплі, насипала першу хату, але не вміла зробити вікон: носила світло в мішку й зачиняла двері, щоб не втекло. Бог попросив у неї ту хату, прорубав вікна з хрестом посередині й віддав назад, але Біда вже не схотіла її брати, бо у вікні був хрест.

Біда виліпила з глини й людину, але, скільки не хукала на неї, вона не оживала. З досади Біда обхаркала й обплювала глину. Бог узяв ту людину, вивернув обпльованим досередини й хукнув на неї, і людина ожила. Тому люди й тепер плюють та харкають: виплювують те, що Біда в них наплювала.

Там само розповідали, що біди стали війною на Бога, хто з них буде старший, і пророк Ілля так загримів громом, що сам Бог упав на коліна, а всі чорти були вибиті. Тоді Бог прикував Іллі праву руку до грудей, щоб він не побив усіх людей, і відтоді грім гримить слабше.