Леся Українка

Лариса Косач народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському, нині Звягель.¹ Батько, Петро Косач, був освіченим поміщиком і любив літературу й живопис. Мати писала під псевдонімом Олена Пчілка. На десятий день дівчинку охрестили в місцевій Соборній церкві.²

Точні дати тут і далі — за новим стилем. За старим, юліанським, Лариса народилася 13 лютого.¹

У січні 1876 року мати з Лесею і братом Михайлом поїхали до Києва попрощатися з Михайлом Драгомановим. Драгоманов, брат Олени Пчілки і Лесин дядько, тоді виїжджав в еміграцію; якийсь час вони жили в нього.³ Улітку того ж року мати з дітьми відпочивала в селі Жабориці.⁴ Навесні 1879-го батько перевіз усю родину до Луцька.⁵

18 січня 1881 року, на Водохреще, девʼятирічна Лариса сильно застудилася. Після цієї застуди почалася хвороба, яку згодом визначили як туберкульоз кісток і суглобів. Вона лишилася з Лесею на все життя.⁶ Того ж року мати повезла Ларису, Михайла й Ольгу до Києва вчитися в приватних учителів.⁷

На початку травня 1882 року Косачі переїхали до села Колодяжного на Волині, і воно стало домом родини.⁸ Улітку 1883 року їй поставили діагноз — туберкульоз кісток, а в жовтні в Києві професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку.⁹ У грудні вона повернулася до Колодяжного. З допомогою матері вона вчила французьку й німецьку, і це відкрило їй літератури інших народів.¹⁰

З тринадцяти років, від 1884-го, Лариса постійно писала вірші.¹¹ Того ж року зʼявився псевдонім «Леся Українка».¹² Під ним у львівському журналі «Зоря» вийшли її вірші «Конвалія» і «Сафо». 1889 року на прохання гуртка «Плеяда» вона склала список творів світової літератури, які варто перекласти українською.¹³

1891 року Леся Українка побувала в Галичині.¹⁴ Там і пізніше на Буковині вона познайомилася з письменниками Західної України, серед них Іван Франко і Василь Стефаник.¹⁵ Наступного року у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки й Максима Славинського. А 1893 року там само вийшла її перша власна збірка поезій, «На крилах пісень».

Близько року, у 1894–1895-му, вона прожила в Драгоманова в Софії. Цей рік і смерть дядька 1895 року сформували основу її поглядів на суспільство й політику.¹⁶ У 1896–1898 роках вона стала однією із засновниць групи «Українська соціал-демократія» — першої такої організації на Наддніпрянщині.¹⁷ 1896 року написала драму «Блакитна троянда».¹⁸

1897 року, лікуючись у Ялті, вона познайомилася з Сергієм Мержинським.¹⁹ У листопаді 1898-го в літературному гуртку Київського університету читала своє оповідання «Над морем». Там вона познайомилася з вісімнадцятирічним студентом Климентом Квіткою, який захоплено збирав пісні, і запропонувала записати пісні від неї.²⁰ 1899 року у Львові вийшла друга збірка, «Думи і мрії». Того ж року вона особисто познайомилася з Ольгою Кобилянською. Письменниці знайшли одна в одній духовну спорідненість, розуміння й підтримку.²¹

31 січня 1901 року в Мінську, біля ліжка смертельно хворого Мержинського, Леся Українка за одну ніч написала драматичну поему «Одержима».²²

Улітку 1901-го Климент Квітка, якого Косачі звали Кльонею, супроводжував її в подорожі Буковиною.²³ У 1901–1903 роках вона подовгу жила в Італії, на віллі в Санремо.²⁴ 1902 року в Чернівцях вийшла третя збірка, «Відгуки».

1903 року в Полтаві вона була на відкритті памʼятника Іванові Котляревському. На спільній світлині з того дня разом із нею — мати, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич і Володимир Самійленко.²⁵

Дедалі частіше вона писала драматичні поеми на сюжети давньої історії. 1903 року написала «Вавілонський полон»,²⁶ 1904-го — «На руїнах»,²⁷ 1905-го — «В катакомбах»,²⁸ а 1906-го — «В домі роботи, в країні неволі».²⁹

У січні 1907 року Лесю Українку й сестру Ольгу заарештували без жодної формальної причини.³⁰ На початку березня вона переїхала з Колодяжного до Києва.³¹ Наприкінці місяця разом із Квіткою поїхала до Криму: Севастополь, Алупка, Ялта.³² У Ялті 18 травня вона завершила драматичну поему «Кассандра» — про пророчицю, якій ніхто не вірить. Почала її ще 1903 року в Санремо.

Олена Пчілка була категорично проти цих стосунків, та 7 серпня 1907 року Лариса й Климент обвінчалися в церкві Вознесіння Господнього на Деміївці й оселилися в Києві на Великій Підвальній.³³ Невдовзі вони вирушили до Криму, де Квітка отримав посаду в суді.³⁴ Від жовтня 1907-го до кінця 1908 року подружжя жило в Ялті.³⁵ А 19 грудня 1908 року вони переїхали до Батумі.³⁶

З Батумі почалися грузинські роки: до 1913-го подружжя жило в Грузії, але часто переїжджало за службою чоловіка — до Телаві, Кутаїсі та інших міст.³⁶ Три зими Леся Українка лікувалася в Єгипті, у Хелуані: з 29 листопада 1909 до 13 травня 1910 року,³⁷ з 6 лютого до 25 квітня 1911-го³⁸ і з 17 листопада 1912 до 1 травня 1913 року.³⁹

Саме ці роки дали багато з її найвідоміших драм. 1909-го вона завершила драму «У пущі», над якою з перервами працювала понад десять років,⁴⁰ і написала «На полі крові»⁴¹ та «Йоганну, жінку Хусову».⁴² 1910-го — «Бояриню»⁴³ і «Руфіна і Прісціллу».⁴⁴ 1911 року вона написала «Лісову пісню»⁴⁵ і «Адвоката Мартіана»,⁴⁶ а 1912-го — «Камінного господаря».⁴⁷ Того ж року вона написала поему «Ізольда Білорука».⁴⁸ Одна з останніх її драм — «Оргія», написана 1913 року.⁴⁹

На початку липня 1913 року її здоровʼя різко погіршилося через туберкульоз нирок.⁵⁰ На звістку про важкий стан до Грузії терміново приїхали мати й сестра Ізидора.⁵¹ Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в Сурамі, у сорок два роки.⁵² Поховали її в Києві, на Байковому кладовищі.⁵³