Леся Українка

Мойра так врядила, щоб був і світ, і море, і керманич, і корабель, і бурі, і погода, і скеля, і затока; щоб була і боротьба, й надія, й перемога, і правда, і… неправда.

Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть.

Ми не однакові, а все ж ми рівні, як не в ділах, то все ж хоч у думках.

Над всіх старших найстарша Правда, брате.

Герой користі не шукає зроду.

Кохання - як вода - плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал - воно кипить, а стріне холод - стає мов камінь.

Німого в лісі в нас нема нічого.

Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе.

Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.

Малоросійство - це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.

Сильне кохання не знищить навіть смерть, воно з вічності створене.

Так! Я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити! Геть думи сумні!

Хто визволиться сам, той буде вільний.

Неволя ще мерзотніша, коли вона добровільна.

Не забувай, мій друже, що боги невдячності не люблять. Пам'ятай же, що Рим ходив у Грецію до школи.

Відомо, що поганий той школяр, який учителя не переважить.

А потім, покінчивши різні школи, учися ще, знаходь собі науку в книжках, і в людях, і по цілім світі, але ніколи не кажи до себе: "Я вже скінчив науку"

Де ж край блуканню мандрівної думки? Де дно в розумуванні? Де котвиця, куди ти кинеш і за що зачепиш ту котву, щоб спинити корабель, утомлений одчаєм безбережжя?

Що з тих «поважних рацій», як не можуть вони ні одного створити дива у людських душах так, як то створили перекази чудові галілейські що цвітом невмирущим зацвіли серед пустині людського невірства?

…ти знаєш, я ніколи не вживаю супроти тебе ні тієї сили, яку мені дала сама природа, ні того права, що дає закон. Мені бридка слухняність поневолі, — я ж не рабиню взяв собі за жінку.

До кого ти подібна? До служебки, зарібниці, що працею гіркою окрайчик щастя хтіла заробити…

Ох!.. Зірка в серце впала!

Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає.

Мізантропія не в моїй натурі, але часом буває, що хочеться на якийсь час втекти від людей власне для того, щоб не почати ненавидіти їх.

Мені дарма, чи Бог один на небі, чи три, чи триста, хоч і міріади. За жодного не хочу помирать: ні за царя в незнаному Едемі, ні за тиранів на горі Олімпі, нікому з них не буду я рабом, доволі з мене рабства на сім світі!

…як почую я в своєму серці святий вогонь і хоч на час, на мить здолаю жити не рабом злиденним, а вільним, непідвладним, богорівним…

…жадаю віри в ту святую силу, що розум просвітить у найтемніших і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря-дозорця і без пана, а не в отару з пастухом свавільним

Не хліба хочу я, не слова прагну, - любові чистої без плям бажаю, без заздрощів, без сумнівів нечистих, до ясної надії пориваюсь…