Сафо

Над хви́лями моря, на ске́ліХороша дівчи́на сидить,В лавро́вім вінку́ вона ся́є,Співе́цькую ліру держить.

 До пісьні своєї сумно́ї На лірі вона приграє. І з піснею тою — у се́рці Велика їй ту́га встає:

В тій пісні згадала і славуВеличну свою, красний світ,Лукавих людей, і кохання,І зраду, печаль своїх літ,

 Надії і ро́спач.... дівчи́на Зірвала лавро́вий вінець. І в хвилях шумли́вого моря Знайшла своїй пісні кінець.