Зоря

В небі місяць зіходить смутни́й Поміж хмарами вид свій ховає,Його промінь червоний сумний Поза хмарами світить-палає.

Мов пожежа на небі горить, Землю ж темнії тіні вкривають,Ледве промінь прорветься на мить, Знову хмари, мов дим, застилають.

Крізь темно́ту самотно зорить Одинокая зірка ясна́я,Її промінь так гордо горить, Не страшна їй темнота нічная!

Гордий промінь в тієї зорі, Та в нім туга палає огниста,І сіяє та зірка в горі, Мов велика сльоза промениста.

Чі над лю́дьми та зірка сумна Променистими слізьми ридає?Чі того, що само́тна вона По безмірнім просторі блукає?