Мавка

Дочка лісу, яка покохала людину й дістала від неї душу — разом із мукою.

Навесні Мавка прокидається в старій розщепленій вербі, яку вважає матусею; Лісовика вона зве «дідусем». Їй здається, що вона жила завжди. Вона розмовляє з деревами, бо «німого в лісі» нема нічого, і не знає, що таке борг: у лісі все дається без застави. Та одного дня з очеретів лунає сопілка сільського хлопця Лукаша, і на її голос розквітає весь ліс. Мавка кохає його відкрито й першою про це каже, а в селі її за це називають «накидачем». Вона йде до людей, вдягає їхню одежу, береться за серп. Але Лукашева мати шукає не кохання, а невістку в поміч, а сам Лукаш так і не може своїм життям до себе дорівнятись. Чи можна любити людину за те, чого вона сама в собі не розуміє? І що лишається від душі, яку тобі подарували, коли той, хто її подарував, від неї відмовився? Відповідь ви почуєте від неї самої.