Зорі, очі весняної ночі!

Зорі, очі весня́ної ночі! Зорі, темряви погляди ясні,То лагідні, як очі дівочі, То палкії, мов світла прекрасні.

Різно дивлять ся яснії зорі, Кожна зірка інакше сіяє, —В кого серце у тузі та в горі, Той виразно по зорях читає.

Онде зірка палає, мов пломінь, Білі хмари круг неї, мов гори,Не до нас посила́ вона промінь, Вона дивиться в інші простори....

Інша зіронька личко ховає В покрива́ло прозореє срібне,Соромливо на діл поглядає, Сипле блі́деє проміння дрібне.

Ти, прекрасна Вечірняя зоре! Урочисто й лагідно ти сяєш,Ти на людське не дивишся горе, Тільки щастя й кохання ти знаєш.

Як горить і мигтить інша зірка, Сріблом міниться іскра чудесна…Он зоря покотилась, — то гі́рка Покотилась сльозина небесна.

Так, сльозина то впала. То плаче Небо зорями-слізми над нами.Як тремтить теє світло! неначе Промовля до нас небо вогнями.

Горда, ясна, огнистая мова! Ллється про́мінням річ та велична!Та ми прагнем лиш людського слова, І німа для нас книга одвічна…