Як би вся кров моя уплинула отак…

Як би вся кров моя уплинула отакяк сї слова! Як би моє життятак зникло непримітно, як зникаєвечірнє сьвітло!… Хто мене поставивсторожею серед руїн і смутку?Хто наложив на мене обовязокбудити мертвих, тїшити живихкалейдоскопом радощів і горя?Хто гордощі вложив менї у серце?Хто дав менї одваги меч двусїчний?Хто кликав брать сьвятую оріфламупісень, і мрій, і непокірних дум?Хто наказав менї: не кидай зброї,не відступай, не падай, не томись?Чому-ж я мушу слухати наказу?Чому втекти не сьмію з поля чести,або на власний меч грудьми упасти?Що-ж не дає менї промовить просто:„Так, доле, ти міцнійша, я корю ся!“ —Чому на спогад сих покірних сліврука стискає невидиму зброю,а в серцї крики бойові лунають?…